ЛЕКЦІЯ 3
4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення: поняття та суб’єкти
Провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) є самостійним видом адміністративно-юрисдикційних проваджень. На нього поширюються всі загальні ознаки, властиві юрис-дикційним адміністративним провадженням. Водночас основні відмінності провадження у справах про адміністративні правопорушення стосуються характеристики суб'єктів, що уповноважені розглядати подібні справи, та змісту окремих стадій, з яких складається зазначене провадження.
Однією з важливих ланок у правоохоронній діяльності органів виконавчої влади є розгляд справ про адміністративні правопорушення, що і є сутністю адміністративної юрисдикції.
Нагадаємо, що юрисдикція — це наділення певного кола державних органів компетенцією щодо розгляду справ, які виникають з правового спору чи порушення правової норми. В основі юрисдикційної діяльності лежить розгляд і вирішення спорів щодо застосування матеріальних норм, правової оцінки поведінки тих чи інших осіб, застосування у випадку необхідності при негативній оцінці їх поведінки передбачених чинним законодавством заходів державного примусу.
Правозастосування — це засновані на державно-владних повноваженнях дії державних органів із запровадження юридичних норм у життя. Органи правосуддя (суди) також діють на підставі закону, однак їх діяльність не обмежується лише застосуванням норм у точній відповідності із законом. Поряд з цим вони мають керуватися загальними принципами права, що набувають вираження в чинному законодавстві (особливо в колізійних ситуаціях).
З огляду на це адміністративна юрисдикція — це законодавчо закріплена сукупність прав та обов'язків органів виконавчої влади та правосуддя щодо розгляду та вирішення справ, які випливають із адміністративних правопорушень.
Статтею 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення уповноважені розглядати наступні органи (посадові особи): адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад; районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх; 0 районні (міські) суди (судді); органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені цим Кодексом. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань:
Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністра-тивно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті і т. ін. Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).
До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин: органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 155і, 1641КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.
Адміністративно-юрисдикційними повноваженнями також наділені:
— Національний банк України — щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;
— військові комісаріати;
— органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;
— органи державного ветеринарного контролю;
— органи державної служби з карантину рослин України;
— органи державного контролю у насінництві;
— органи рибоохорони;
— органи лісового господарства;
— органи мисливського господарства;
— органи державної статистики;
— органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;
— органи Міністерства праці та соціальної політики України.
Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди (раніше суди районної або міської ланки). Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення, лише за рішенням суду.
Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрис-дикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.
5. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
Аналіз чинного законодавства дає змогу говорити про існування двох видів проваджень у справах про адміністративні правопорушення:
по-перше, застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за правилами КпАП;
по-друге, застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб, яке КпАП не врегульоване.
Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, незважаючи на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано у КпАП, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер.
Більше того, застосування стягнень за порушення різних правових норм відповідно має деякі відмінності у порядку накладення стягнень. Однак для згаданих груп суб'єктів адміністративного правопорушення (проступку) провадженням у справах про такі правопорушення властиві й певні спільні риси.
Традиційно виділяють наступні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення (адміністративно-юрисдикційного провадження):
1) порушення справи про адміністративне правопорушення;
2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення;
3) оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення;
4) виконання рішення, застосування адміністративного стягнення.
Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розглядається за місцем його вчинення (ст. 276 КпАП). Але у випадку, коли правопорушення вчинено водієм, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
1. Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксації у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення.
Протокол є первинним процесуальним документом, в якому мають бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов'язково зазначені в протоколі (ст. 256 КпАП), а саме: дата, місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол; дані щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного правопорушення, класифікація відповідно до закону, що передбачає відповідальність за його вчинення (при цьому має бути чітко зазначено, яка саме правова норма порушена); дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопорушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази та будь-які інші фактичні дані, ^які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні протоколу особі має бути пояснено її процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП.
Зазначений документ має бути підписаний особою, що його склала, та правопорушником. При наявності свідків та потерпілих протокол може бути підписаний і ними. Правопорушник може відмовитися від підписання протоколу, про що робиться відповідний запис. Правопорушник, за бажанням, може дати зауваження та пояснення до протоколу, викласти причини відмови від підписання документу. Особливої уваги заслуговує дата складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки саме з цієї дати розпочинається перебіг строку давності притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КпАП.
Щодо юридичної особи при виявленні вчиненого правопорушення, як і у випадку з фізичними особами, може бути складено протокол. Так, Законом України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Зміст цього протоколу та вимоги форми майже ідентичні тим, які закріплені КпАП, за винятком того, що в ньому зазначаються назва повітряного перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце реєстрації. Підписується він уповноваженою особою повітряного перевізника.
Щодо інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна виділити також акт та розпорядження.
Найпоширенішою формою документального викладення обставин справи є акт. Як правило, він складається представником уповноваженого органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки.
Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної податкової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і негативні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб'єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки.
Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні порушення суб'єктами господарської діяльності правових норм видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено: «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі».
Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб'єктів господарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих випадків, коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено обставини, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.
Ст. 247 КпАП передбачає такі обставини щодо фізичних осіб:
— відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
— недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
— неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
— вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
— видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
— скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність;
— закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;
— наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;
— смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, треба в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого нормативного акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень, аналогічних тим, що закріплені КпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.
Однак є і винятки. Стаття 4 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачає наявність трьох обставин, за яких провадження у справі про правопорушення щодо юридичної особи не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідація повітряного перевізника.
Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб цей строк визначається наступним чином: «Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення».
Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо не визначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.
Так, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції — п'ять років з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13—16 ст. 50 Закону, — три роки з дня вчинення або закінчення правопорушення.
Нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обґрунтування процесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавчо не узагальнено критерії визначення цих строків. У більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передбачені. Водночас вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстрокова відповідальність.
2. Центральною стадією провадження є розгляд справи про адміністративне правопорушення. Це зумовлено тим, що саме на цій стадії фактично вирішується справа.
Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальні дії:
-підготовка справи до розгляду;
-слухання справи;
-прийняття рішення по справі та доведення його до відома.
Не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, мають повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це стосується і органів Державної автомобільної інспекції, і посадових осіб органів охорони державного кордону, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Певною мірою це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважити, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені відповідно до положень КпАП. Водночас Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) наділяє їх повноваженнями щодо застосування штрафів до суб'єктів господарювання.
Беручи до уваги, що не всі органи, які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають право на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі матеріали по справі до уповноваженого органу.
На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.12.2000 р. по справі № 1-17/2000 представляти інтереси в адміністративному провадженні можуть як адвокати, так і інші уповноважені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з цим Рішенням положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій.
З урахуванням такого тлумачення Конституції України та відповідно до норм, закріплених у КпАП, особа має право на власний розсуд обрати собі захисника серед адвокатів чи інших спеціалістів-правознавців.
Для повного і своєчасного розгляду справи уповноважений орган чи особа зобов'язані ретельно підготувати справу до розгляду. Справа про адміністративне правопорушення має бути розглянута за загальним правилом у 15-денний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КпАП).
Водночас законодавець передбачив і скорочені строки розгляду окремих категорій справ. Так, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, статтями 44і, 106і, 1062, 162, 173, 173і, 178, 185 і частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510, 204і, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 1602, 185і, 1862 і 1864 — у триденний строк, статтями 461, 51 і 176 — у п'ятиденний строк, а статтями 101—103 КпАП — у семиденний строк. Законами України можуть бути передбачені й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Статтею 278 КпАП визначено, які саме питання мають бути з'ясовані при підготовці справи до розгляду:
чи належить до компетенції уповноваженого органу розгляд даної справи; чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; чи затребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, їх законних представників чи адвоката.
Слухання справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення уповноваженої особи, що її розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або уповноважена особа оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права та обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази, якщо у справі бере участь прокурор, заслуховується його висновок.
Під час слухання справи має бути з'ясовано:
-чи було вчинене адміністративне правопорушення;
-чи винна дана особа в його вчиненні;
-чи підлягає вона адміністративній відповідальності;
-чи є обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність;
-чи завдано матеріальну шкоду;
-інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
До розгляду справи за необхідності можуть бути залучені експерти, перекладачі, свідки.
З'ясувавши всі обставини справи, врахувавши пом'якшуючі та обтяжуючі обставини щодо фізичних осіб, уповноважений орган виносить постанову по справі, в якій приймає одне з таких рішень:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 КпАП;
3) про закриття справи.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: назву органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі й документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні й секретарем цього органу. У випадках, передбачених законодавством України, про захід адміністративного стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
На заключному етапі розгляду справи постанова оголошується та доводиться до відома осіб або організацій, зацікавлених у справі. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої вона винесена. На прохання потерпілого йому також видається копія постанови.
Провадження в справі про правопорушення щодо юридичних осіб завершується прийняттям рішення або постанови, причому їх зміст дещо відрізняється від постанов по справі фізичних осіб. Окрім вказаних раніше видів, вони можуть містити певні вимоги до правопорушників, а саме: припинити порушення законодавства, зобов'язати відповідні органи відмінити прийняте рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями (як це передбачено Законом України «Про захист економічної конкуренції»).
3. Наступною стадією провадження є оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Статтею 288 КпАП регулюється порядок такого оскарження. Постанова, винесена будь-яким органом виконавчої влади, може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення до вищестоящого органу або у місцевому суді. Натомість постанова суду є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративне правопорушення не підлягає.
Зміна або скасування відповідної постанови суду можуть бути здійснені суддею, що виніс постанову, за протестом прокурора, а також головою вищестоящого суду незалежно від протесту прокурора.
Однак це не правило, а скоріше виняток, оскільки зазначена правова норма може бути застосована за наявності таких умов:
а) якщо адміністративне стягнення застосоване за адміністративне правопорушення, кваліфіковане за статтею, що вказана у вичерпному переліку статей (ст. 294 КпАП), а їх близько тридцяти;
б) якщо постанова винесена щодо особи віком від 16 до 18 років.
Тож постанови суду по справах про адміністративні правопорушення, кваліфіковані за статтями інших законодавчих актів, окрім ст. 294 КпАП, не можуть бути переглянуті. Це значною мірою звужує обсяг права громадян на гарантований Конституцією України судовий захист порушених прав і свобод. Адже в даному випадку особа, щодо якої суд прийняв постанову про застосування адміністративних стягнень, не має реальних прав щодо її оскарження. Ця суперечливість має бути подолана в новому Кодексі України про адміністративні проступки.
Відповідно до ст. 290 КпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Причому опротестування зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду протесту. Державна митна служба України також має право перевіряти у порядку контролю додержання службовими особами митних органів законності при провадженні у справах про порушення митних правил (ст. 144 Митного кодексу України).
Скарга або протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак за умови, щоб стягнення не було посилено.
Якщо встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Відповідно до ст. 296 КпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Передбачена також можливість відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт.
Дещо інший порядок оскарження передбачено щодо рішень органів Державної податкової служби України. Відповідно до законодавства України невід'ємним правом платника податків є право оскарження рішень податкових органів. З цією метою в структурі податкової служби були утворені (1996 р.) спеціальні підрозділи - апеляційні. До функцій цих підрозділів належав аналіз надходження та розгляду скарг платників податків. Наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11.12.1996 р. було затверджено Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», яким регламентувався порядок розгляду податковими органами скарг платників податків. Цей порядок був суттєво змінений у зв'язку з прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та бюджетними цільовими фондами».
Фактично відповідно до нововведень, закріплених цим Законом і відображених у згаданому Положенні, передбачено систему оскарження, яку можна представити таким чином.
Загалом органи Державної податкової служби розглядають скарги платників податків, щодо:
— податкових повідомлень щодо сум податкових зобов'язань, окрім ввізного та вивізного мита, акцизного збору, ПДВ та інших податків, які відповідно до законодавства стягуються при ввезенні (пересиланні) товарів та предметів через митний кордон України або при вивезенні з митної території, внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України;
— постанов про накладення адміністративних стягнень;
— рішень про визначення сум податкових зобов'язань;
— рішень про застосування фінансових санкцій тощо.
Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішення. Строк оскарження становить десять днів з моменту отримання платником податків відповідного рішення (раніше відлік розпочинався з дати прийняття рішення уповноваженим органом). Зауважимо, що така зміна відліку строків має позитивний характер. Вона відбулася тільки щодо оскарження дій органів державної податкової служби.
Протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги відповідний орган приймає рішення. У випадку, якщо орган податкової служби надсилає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків протягом десяти днів має звернутися зі скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Для вищестоящого органу також встановлено двадцятиденний строк розгляду поданої скарги. Цей термін може бути подовжений до 60 днів за рішенням керівника державного податкового органу або його заступника.
Поряд з чисельними позитивними новелами Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» (у редакції наказу ДПА від 02.03.2001 р.) містить також і певні суперечності, неузгодженості з чинними правовими нормами. Так, п. 9 цього Положення зазначає, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. Натомість норми КпАП визначають, що орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і може прийняти рішення щодо зміни заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
І, нарешті, якщо рішення вищого органу державної податкової служби не задовольнить заявника, він має звернутися до господарського суду відповідного рівня із заявою про визнання рішення органу Державної податкової служби недійсним. Треба зауважити: якщо дослідити запропоновану законодавцем схему, враховуючи й можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду, стає зрозумілим, що отримання остаточного рішення по справі розтягнеться на місяці.
У будь-якому випадку особа, щодо якої прийнято рішення про застосування адміністративного стягнення чи фінансової санкції, повинна мати право відразу звернутися з позовом до судового органу. Відзначимо у зв'язку з цим, що п. 3 Положення передбачено, що у випадку оскарження рішення державного податкового органу в суді (господарському суді) дане рішення не може бути оскаржено в адміністративному порядку.
Процедура оскарження рішення податкового органу свідчить, що, крім правил, встановлених КпАП, галузеві норми містять і свої, які певною мірою відрізняються. Але в будь-якому разі вони мають відповідати загальній нормі. Тож вкрай необхідна розробка єдиного законодавчого акту, який би містив єдині правила оскарження рішень у справах про адміністративне правопорушення.
4. Винесене по справі рішення, якщо воно не оскаржене або залишено без змін, підлягає виконанню, що є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення ця постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою ст. 307 КпАП.
У випадку невиконання рішення особою самостійно відповідні документи передаються на виконання Державній виконавчій службі, яка відкриває виконавче провадження та примусово виконує постановлене рішення. Питання виконання постанови по справі про адміністративні правопорушення регламентовані главою 25 КпАП.
Отже, застосування заходів адміністративної відповідальності щодо фізичних та юридичних осіб, незважаючи на наявні відмінності, має певні спільні риси. Зокрема, адміністративно-юрисдикційні правовідносини з участю як фізичних, так і юридичних осіб здійснюються за однаковими стадіями провадження, які містять схожі процесуальні дії.
4. Провадження у справах про адміністративні правопорушення: поняття та суб’єкти
Провадження у справах про адміністративні правопорушення (проступки) є самостійним видом адміністративно-юрисдикційних проваджень. На нього поширюються всі загальні ознаки, властиві юрис-дикційним адміністративним провадженням. Водночас основні відмінності провадження у справах про адміністративні правопорушення стосуються характеристики суб'єктів, що уповноважені розглядати подібні справи, та змісту окремих стадій, з яких складається зазначене провадження.
Однією з важливих ланок у правоохоронній діяльності органів виконавчої влади є розгляд справ про адміністративні правопорушення, що і є сутністю адміністративної юрисдикції.
Нагадаємо, що юрисдикція — це наділення певного кола державних органів компетенцією щодо розгляду справ, які виникають з правового спору чи порушення правової норми. В основі юрисдикційної діяльності лежить розгляд і вирішення спорів щодо застосування матеріальних норм, правової оцінки поведінки тих чи інших осіб, застосування у випадку необхідності при негативній оцінці їх поведінки передбачених чинним законодавством заходів державного примусу.
Правозастосування — це засновані на державно-владних повноваженнях дії державних органів із запровадження юридичних норм у життя. Органи правосуддя (суди) також діють на підставі закону, однак їх діяльність не обмежується лише застосуванням норм у точній відповідності із законом. Поряд з цим вони мають керуватися загальними принципами права, що набувають вираження в чинному законодавстві (особливо в колізійних ситуаціях).
З огляду на це адміністративна юрисдикція — це законодавчо закріплена сукупність прав та обов'язків органів виконавчої влади та правосуддя щодо розгляду та вирішення справ, які випливають із адміністративних правопорушень.
Статтею 213 КпАП передбачено, що справи про адміністративні правопорушення уповноважені розглядати наступні органи (посадові особи): адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад; районні (міські), районні в містах комісії у справах неповнолітніх; 0 районні (міські) суди (судді); органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені цим Кодексом. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки і сам Кодекс, й інші законодавчі акти передбачають досить широке коло органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Майже для всіх цих органів характерно, що кожен з них вирішує тільки конкретно визначене коло питань:
Прикордонні війська України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; органи державного пожежного нагляду наділені адміністра-тивно-юрисдикційними повноваженнями щодо правопорушень, пов'язаних з порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанням приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду; органи залізничного транспорту розглядають справи про порушення правил користування засобами цього транспорту, правил щодо охорони порядку та безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному транспорті, правил пожежної безпеки на залізничному транспорті і т. ін. Загалом адміністративно-юрисдикційними повноваженнями наділено значно більшу кількість органів виконавчої влади. Так, накладати адміністративні стягнення за певні адміністративні правопорушення на транспорті можуть: органи морського транспорту, органи річкового транспорту; органи автомобільного транспорту та електротранспорту (щодо порушень правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом).
До іншої групи належать органи, що контролюють дотримання правових норм у сфері фінансових відносин: органи державної контрольно-ревізійної служби, які розглядають справи щодо порушень законодавства з фінансових питань (ст. 1642 КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (ст. 1666 КпАП); органи державної податкової служби щодо порушень порядку проведення розрахунків із споживачами та щодо ухиляння від подання декларації про доходи (ст. 155і, 1641КпАП), порушень порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку; органи Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування України щодо недотримання правових норм, які регулюють відносини в цій сфері.
Адміністративно-юрисдикційними повноваженнями також наділені:
— Національний банк України — щодо порушень банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ;
— військові комісаріати;
— органи, установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби;
— органи державного ветеринарного контролю;
— органи державної служби з карантину рослин України;
— органи державного контролю у насінництві;
— органи рибоохорони;
— органи лісового господарства;
— органи мисливського господарства;
— органи державної статистики;
— органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;
— органи Міністерства праці та соціальної політики України.
Одним із видів суб'єктів, наділених правом розгляду справ про адміністративні правопорушення, є місцеві суди (раніше суди районної або міської ланки). Судді є найбільш кваліфікованими у професійному відношенні порівняно з уповноваженими особами інших органів державної влади. Тож не дивно, що до їх компетенції віднесені найсерйозніші справи. Так, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, виправні роботи та адміністративний арешт можуть бути застосовані до особи, винної у вчиненні адміністративного правопорушення, лише за рішенням суду.
Отже, сукупність органів, наділених адміністративно-юрис-дикційними повноваженнями відповідно до чинного законодавства України, включає суб'єктів різних видів, основними серед яких є органи виконавчої влади, їх посадові особи та місцеві суди (судді) загальної юрисдикції.
5. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
Аналіз чинного законодавства дає змогу говорити про існування двох видів проваджень у справах про адміністративні правопорушення:
по-перше, застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб за правилами КпАП;
по-друге, застосування адміністративних стягнень до юридичних осіб, яке КпАП не врегульоване.
Якщо застосування адміністративних стягнень до фізичних осіб, незважаючи на існування певних правових прогалин, все ж таки детально регламентовано у КпАП, то застосування стягнень до юридичних осіб має несистематизований характер.
Більше того, застосування стягнень за порушення різних правових норм відповідно має деякі відмінності у порядку накладення стягнень. Однак для згаданих груп суб'єктів адміністративного правопорушення (проступку) провадженням у справах про такі правопорушення властиві й певні спільні риси.
Традиційно виділяють наступні стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення (адміністративно-юрисдикційного провадження):
1) порушення справи про адміністративне правопорушення;
2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та прийняття рішення;
3) оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення;
4) виконання рішення, застосування адміністративного стягнення.
Справа про адміністративне правопорушення, як правило, розглядається за місцем його вчинення (ст. 276 КпАП). Але у випадку, коли правопорушення вчинено водієм, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 177 і 178 КпАП, розглядаються за місцем їх вчинення або за місцем проживання порушника.
1. Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку, його фіксації у відповідному процесуальному документі. Щодо фізичних осіб таким документом виступає протокол про адміністративне правопорушення.
Протокол є первинним процесуальним документом, в якому мають бути відображені всі обставини справи. Законодавство України містить перелік реквізитів, які мають бути обов'язково зазначені в протоколі (ст. 256 КпАП), а саме: дата, місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол; дані щодо особи правопорушника, місце та час вчинення адміністративного правопорушення, класифікація відповідно до закону, що передбачає відповідальність за його вчинення (при цьому має бути чітко зазначено, яка саме правова норма порушена); дані щодо свідків, потерпілих; пояснення правопорушника та інші відомості, що мають значення для справи (докази та будь-які інші фактичні дані, ^які встановлюють наявність або відсутність адміністративного правопорушення). При складанні протоколу особі має бути пояснено її процесуальні права та обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП.
Зазначений документ має бути підписаний особою, що його склала, та правопорушником. При наявності свідків та потерпілих протокол може бути підписаний і ними. Правопорушник може відмовитися від підписання протоколу, про що робиться відповідний запис. Правопорушник, за бажанням, може дати зауваження та пояснення до протоколу, викласти причини відмови від підписання документу. Особливої уваги заслуговує дата складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки саме з цієї дати розпочинається перебіг строку давності притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 38 КпАП.
Щодо юридичної особи при виявленні вчиненого правопорушення, як і у випадку з фізичними особами, може бути складено протокол. Так, Законом України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачено, що посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, про вчинення правопорушення складається протокол. Зміст цього протоколу та вимоги форми майже ідентичні тим, які закріплені КпАП, за винятком того, що в ньому зазначаються назва повітряного перевізника, його юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце реєстрації. Підписується він уповноваженою особою повітряного перевізника.
Щодо інших форм документів, які фіксують правопорушення, то можна виділити також акт та розпорядження.
Найпоширенішою формою документального викладення обставин справи є акт. Як правило, він складається представником уповноваженого органу щодо правопорушення, виявленого в ході перевірки.
Акти перевірок, зокрема, використовують органи Державної податкової служби, в них можуть викладатися як позитивні, так і негативні результати перевірок бухгалтерської та фінансової документації господарюючого суб'єкта. Відповідними документами користуються й органи з питань електроенергетики (Національна комісія з питань регулювання електроенергетики, державні інспектори з експлуатації електричних станцій і мереж, державні інспектори з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії). Так, п. 7 Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) передбачено, що рішення про накладення штрафу приймається на підставі акту перевірки.
Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні порушення суб'єктами господарської діяльності правових норм видають відповідне розпорядження. В частині першій ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено: «Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи і закінчується прийняттям рішення по справі».
Розгляд справи може бути розпочатий: за заявами суб'єктів господарювання, громадян, права яких були порушені; за поданням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю за порушення законодавства про захист економічної конкуренції; за власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.
Фактично складання протоколу (акту, розпорядження) є порушенням справи про адміністративне правопорушення (за винятком тих випадків, коли законодавець передбачає можливість не складати протокол). Одночасно законодавством передбачено обставини, за наявності яких провадження в справі про адміністративне правопорушення виключається.
Ст. 247 КпАП передбачає такі обставини щодо фізичних осіб:
— відсутність події і складу адміністративного правопорушення;
— недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;
— неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
— вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
— видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
— скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність;
— закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу;
— наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;
— смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Оскільки положення КпАП не поширюються на господарюючих суб'єктів і відсутній єдиний законодавчий акт, який би регулював хоча б загальні питання притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, треба в кожному окремому випадку звертатися до відповідного закону чи іншого нормативного акту, що регулює відносини в тій чи іншій сфері. Більшість з них не містять положень, аналогічних тим, що закріплені КпАП щодо притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.
Однак є і винятки. Стаття 4 Закону України «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в'їзду в Україну» передбачає наявність трьох обставин, за яких провадження у справі про правопорушення щодо юридичної особи не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю. Це 1) відсутність події правопорушення; 2) скасування встановленої цим законом відповідальності; 3) ліквідація повітряного перевізника.
Важливою умовою припинення провадження щодо притягнення до адміністративної відповідальності є сплив строку, передбаченого ст. 38 КпАП. Щодо фізичних осіб цей строк визначається наступним чином: «Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення».
Дещо відмінним є положення юридичних осіб. Правова розрізненість та теоретична невизначеність не створює певної системи процесу адміністративного провадження щодо юридичних осіб. Зокрема, законодавчо не визначено загальні строки, в межах яких до них може бути застосовано адміністративне стягнення. Лише деякі законодавчі акти закріплюють відповідні положення, однак навіть закріплені не мають єдності у визначенні та значно відрізняються від строків притягнення до адміністративної відповідальності фізичних осіб.
Так, ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює два види строків давності притягнення до відповідальності: 1) за порушення законодавства про захист економічної конкуренції — п'ять років з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого порушення — з дня закінчення вчинення правопорушення; 2) за правопорушення, передбачені пунктами 13—16 ст. 50 Закону, — три роки з дня вчинення або закінчення правопорушення.
Нині фактично відсутнє не тільки теоретичне обґрунтування процесуальних строків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб, а й законодавчо не узагальнено критерії визначення цих строків. У більшості законодавчих актів ці строки взагалі не передбачені. Водночас вони потребують приведення їх до єдиного критерію, визначення та усунення положень, якими встановлюється безстрокова відповідальність.
2. Центральною стадією провадження є розгляд справи про адміністративне правопорушення. Це зумовлено тим, що саме на цій стадії фактично вирішується справа.
Виходячи з приписів КпАП дана стадія включає наступні процесуальні дії:
-підготовка справи до розгляду;
-слухання справи;
-прийняття рішення по справі та доведення його до відома.
Не всі органи, яким надано право фіксації правопорушення, мають повноваження щодо подальшого розгляду справи. Це стосується і органів Державної автомобільної інспекції, і посадових осіб органів охорони державного кордону, і Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Певною мірою це стосується і державних інспекторів з електроенергетики. Однак треба зауважити, що накладати адміністративні стягнення на фізичних осіб вони не уповноважені відповідно до положень КпАП. Водночас Положення «Про накладення на суб'єктів господарської діяльності штрафів за порушення законодавства про електроенергетику» (затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1999 р.) наділяє їх повноваженнями щодо застосування штрафів до суб'єктів господарювання.
Беручи до уваги, що не всі органи, які складають протоколи, акти та інші документи про адміністративні правопорушення, мають право на подальший розгляд справи, вони зобов'язані передати всі матеріали по справі до уповноваженого органу.
На стадії підготовки справи до розгляду орган, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, має ретельно вивчити всі обставини справи, заслухати пояснення особи, щодо якої порушено адміністративне провадження, потерпілих, законних представників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.12.2000 р. по справі № 1-17/2000 представляти інтереси в адміністративному провадженні можуть як адвокати, так і інші уповноважені особи, що мають відповідну юридичну підготовку. Згідно з цим Рішенням положення частини першої ст. 59 Конституції України про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Положення ж частини другої ст. 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, треба розуміти як одну з конституційних гарантій.
З урахуванням такого тлумачення Конституції України та відповідно до норм, закріплених у КпАП, особа має право на власний розсуд обрати собі захисника серед адвокатів чи інших спеціалістів-правознавців.
Для повного і своєчасного розгляду справи уповноважений орган чи особа зобов'язані ретельно підготувати справу до розгляду. Справа про адміністративне правопорушення має бути розглянута за загальним правилом у 15-денний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КпАП).
Водночас законодавець передбачив і скорочені строки розгляду окремих категорій справ. Так, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 422, частиною першою статті 44, статтями 44і, 106і, 1062, 162, 173, 173і, 178, 185 і частиною першою статті 1853, статтями 1857, 18510, 204і, розглядаються протягом доби, статтями 146, 157, 160, 1602, 185і, 1862 і 1864 — у триденний строк, статтями 461, 51 і 176 — у п'ятиденний строк, а статтями 101—103 КпАП — у семиденний строк. Законами України можуть бути передбачені й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Статтею 278 КпАП визначено, які саме питання мають бути з'ясовані при підготовці справи до розгляду:
чи належить до компетенції уповноваженого органу розгляд даної справи; чи правильно складені протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи оповіщені особи, що беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду; чи затребувані необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, їх законних представників чи адвоката.
Слухання справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення уповноваженої особи, що її розглядає. Головуючий на засіданні колегіального органу або уповноважена особа оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, що беруть участь у справі, їх права та обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази, якщо у справі бере участь прокурор, заслуховується його висновок.
Під час слухання справи має бути з'ясовано:
-чи було вчинене адміністративне правопорушення;
-чи винна дана особа в його вчиненні;
-чи підлягає вона адміністративній відповідальності;
-чи є обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність;
-чи завдано матеріальну шкоду;
-інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
До розгляду справи за необхідності можуть бути залучені експерти, перекладачі, свідки.
З'ясувавши всі обставини справи, врахувавши пом'якшуючі та обтяжуючі обставини щодо фізичних осіб, уповноважений орган виносить постанову по справі, в якій приймає одне з таких рішень:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених ст.241 КпАП;
3) про закриття справи.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: назву органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі й документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу — головуючим на засіданні й секретарем цього органу. У випадках, передбачених законодавством України, про захід адміністративного стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
На заключному етапі розгляду справи постанова оголошується та доводиться до відома осіб або організацій, зацікавлених у справі. Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої вона винесена. На прохання потерпілого йому також видається копія постанови.
Провадження в справі про правопорушення щодо юридичних осіб завершується прийняттям рішення або постанови, причому їх зміст дещо відрізняється від постанов по справі фізичних осіб. Окрім вказаних раніше видів, вони можуть містити певні вимоги до правопорушників, а саме: припинити порушення законодавства, зобов'язати відповідні органи відмінити прийняте рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями (як це передбачено Законом України «Про захист економічної конкуренції»).
3. Наступною стадією провадження є оскарження і опротестування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Статтею 288 КпАП регулюється порядок такого оскарження. Постанова, винесена будь-яким органом виконавчої влади, може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення до вищестоящого органу або у місцевому суді. Натомість постанова суду є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративне правопорушення не підлягає.
Зміна або скасування відповідної постанови суду можуть бути здійснені суддею, що виніс постанову, за протестом прокурора, а також головою вищестоящого суду незалежно від протесту прокурора.
Однак це не правило, а скоріше виняток, оскільки зазначена правова норма може бути застосована за наявності таких умов:
а) якщо адміністративне стягнення застосоване за адміністративне правопорушення, кваліфіковане за статтею, що вказана у вичерпному переліку статей (ст. 294 КпАП), а їх близько тридцяти;
б) якщо постанова винесена щодо особи віком від 16 до 18 років.
Тож постанови суду по справах про адміністративні правопорушення, кваліфіковані за статтями інших законодавчих актів, окрім ст. 294 КпАП, не можуть бути переглянуті. Це значною мірою звужує обсяг права громадян на гарантований Конституцією України судовий захист порушених прав і свобод. Адже в даному випадку особа, щодо якої суд прийняв постанову про застосування адміністративних стягнень, не має реальних прав щодо її оскарження. Ця суперечливість має бути подолана в новому Кодексі України про адміністративні проступки.
Відповідно до ст. 290 КпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором. Причому опротестування зупиняє виконання постанови про накладення адміністративного стягнення до розгляду протесту. Державна митна служба України також має право перевіряти у порядку контролю додержання службовими особами митних органів законності при провадженні у справах про порушення митних правил (ст. 144 Митного кодексу України).
Скарга або протест на постанову по справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України. Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, однак за умови, щоб стягнення не було посилено.
Якщо встановлено, що постанову винесено органом (посадовою особою), неправомочним вирішувати цю справу, то така постанова скасовується і справа надсилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).
Відповідно до ст. 296 КпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв'язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість. Передбачена також можливість відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт.
Дещо інший порядок оскарження передбачено щодо рішень органів Державної податкової служби України. Відповідно до законодавства України невід'ємним правом платника податків є право оскарження рішень податкових органів. З цією метою в структурі податкової служби були утворені (1996 р.) спеціальні підрозділи - апеляційні. До функцій цих підрозділів належав аналіз надходження та розгляду скарг платників податків. Наказом Державної податкової адміністрації України (ДПА) від 11.12.1996 р. було затверджено Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби», яким регламентувався порядок розгляду податковими органами скарг платників податків. Цей порядок був суттєво змінений у зв'язку з прийняттям Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та бюджетними цільовими фондами».
Фактично відповідно до нововведень, закріплених цим Законом і відображених у згаданому Положенні, передбачено систему оскарження, яку можна представити таким чином.
Загалом органи Державної податкової служби розглядають скарги платників податків, щодо:
— податкових повідомлень щодо сум податкових зобов'язань, окрім ввізного та вивізного мита, акцизного збору, ПДВ та інших податків, які відповідно до законодавства стягуються при ввезенні (пересиланні) товарів та предметів через митний кордон України або при вивезенні з митної території, внесків до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України;
— постанов про накладення адміністративних стягнень;
— рішень про визначення сум податкових зобов'язань;
— рішень про застосування фінансових санкцій тощо.
Якщо платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, він має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішення. Строк оскарження становить десять днів з моменту отримання платником податків відповідного рішення (раніше відлік розпочинався з дати прийняття рішення уповноваженим органом). Зауважимо, що така зміна відліку строків має позитивний характер. Вона відбулася тільки щодо оскарження дій органів державної податкової служби.
Протягом двадцяти календарних днів з дня отримання скарги відповідний орган приймає рішення. У випадку, якщо орган податкової служби надсилає рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків протягом десяти днів має звернутися зі скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня. Для вищестоящого органу також встановлено двадцятиденний строк розгляду поданої скарги. Цей термін може бути подовжений до 60 днів за рішенням керівника державного податкового органу або його заступника.
Поряд з чисельними позитивними новелами Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» (у редакції наказу ДПА від 02.03.2001 р.) містить також і певні суперечності, неузгодженості з чинними правовими нормами. Так, п. 9 цього Положення зазначає, що рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. Натомість норми КпАП визначають, що орган або посадова особа при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і може прийняти рішення щодо зміни заходу стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
І, нарешті, якщо рішення вищого органу державної податкової служби не задовольнить заявника, він має звернутися до господарського суду відповідного рівня із заявою про визнання рішення органу Державної податкової служби недійсним. Треба зауважити: якщо дослідити запропоновану законодавцем схему, враховуючи й можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду, стає зрозумілим, що отримання остаточного рішення по справі розтягнеться на місяці.
У будь-якому випадку особа, щодо якої прийнято рішення про застосування адміністративного стягнення чи фінансової санкції, повинна мати право відразу звернутися з позовом до судового органу. Відзначимо у зв'язку з цим, що п. 3 Положення передбачено, що у випадку оскарження рішення державного податкового органу в суді (господарському суді) дане рішення не може бути оскаржено в адміністративному порядку.
Процедура оскарження рішення податкового органу свідчить, що, крім правил, встановлених КпАП, галузеві норми містять і свої, які певною мірою відрізняються. Але в будь-якому разі вони мають відповідати загальній нормі. Тож вкрай необхідна розробка єдиного законодавчого акту, який би містив єдині правила оскарження рішень у справах про адміністративне правопорушення.
4. Винесене по справі рішення, якщо воно не оскаржене або залишено без змін, підлягає виконанню, що є заключною і обов'язковою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 299 КпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення ця постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою ст. 307 КпАП.
У випадку невиконання рішення особою самостійно відповідні документи передаються на виконання Державній виконавчій службі, яка відкриває виконавче провадження та примусово виконує постановлене рішення. Питання виконання постанови по справі про адміністративні правопорушення регламентовані главою 25 КпАП.
Отже, застосування заходів адміністративної відповідальності щодо фізичних та юридичних осіб, незважаючи на наявні відмінності, має певні спільні риси. Зокрема, адміністративно-юрисдикційні правовідносини з участю як фізичних, так і юридичних осіб здійснюються за однаковими стадіями провадження, які містять схожі процесуальні дії.
Остання версія: понеділок 29 листопад 2010 22:39