Квитки на виставу «Анна Кареніна» я і моя знайома купили заздалегідь. Зізнаюся, ціна приємно вразила студентський гаманець. Місця першого ряду балкону коштували всього 20 гривень кожний.

Годинник показує 17.33: ми вже біля головного входу. Завжди цікаво прийти трішки раніше, аби мати можливість поспостерігати за навколишніми. У холі театру ім. Магара стає все гамірніше. Одразу впадає в око, що цієї п’ятниці доволі багато молоді. Це дивує: давно вже зіпсована думкою, що мої ровесники в подібні заклади потрапляють дуже рідко. Проте ми щиро радіємо з цього. «Зараз кіно коштує дорожче, ніж удвох сходити на виставу»,– говорить моя знайома. «І справді, чому б один вечір для різноманітності не сходити в театр», – погоджуюсь з нею я. Ми ще не передчуваємо біди. Насправді ж цього вечора ми будемо дивитися не одну виставу, а дві. Але все по порядку.

Звучить перший дзвоник. Усі починають «підтягуватися до дверей». Ми в перші ряди не прагнемо: встигнемо. Майже у цю саму мить нам на око потрапляють жіночки - вчителі. Представники цієї професії якось завжди пізнаються серед натовпу. Погляд в них якийсь особливий, мабуть…
Займаємо місця «відповідно до придбаних білетів». І ось священна мить, а разом з нею і відповідь на запитання «Чому нам дісталися лише бокові місця?». Учням старших класів вирішили зробити «щеплення» культурою саме сьогодні – у день відкриття 83-го театрального сезону.

Вистава починається!
Перше «бамс» ми чуємо вже хвилин за 15 після початку. Найсміливіший школяр вирішує довго не чекати. Його втеча видається неідеальною: він промазує повз одну сходинку й падає.
Тим часом дійство на сцені набирає обертів. Не зважаючи на надто яскраві барви костюмів (такі, гадаю, справжнім сучасникам Л.Толстого і не снилися) і меблі, явно придбані в однієї з місцевих фабрик ХХІ століття, актори грають чудово. Мою увагу привертає Каренін у виконанні Миколи Кановалова, заслуженого артиста України.
Головна любовна сцена першої дії. Світло ледь-ледь мерехтить. Тепло. Глядачі завмирають. Інтимна тиша. Зараз усі стануть свідками подружньої зради Анни і пристрасті двох людей. Вронський і Кареніна зливаються в одне ціле палким поцілунком і … «Збоченці», – доноситься до мене справа. Це сучасні підлітки виносять вердикт двовіковому роману.
Антракт. Учнівський народ «виноситься» з залу. Їх плани вгадуються легко. Хтось за цей час хоче встигнути відвідати буфет, а хтось врятуватися від масового культпоходу втечею. Ми теж крокуємо за першими в пошуках чогось питного. Але бажаючих багато. Точніше сказати, «ріка» з люду, який бажає перекусити після роботи або «побавитися» коньячком, настільки велика, що «витікає» прямісінько в хол. Мріючи про стакан води, повертаємося назад.
«Дззз» - дають третій дзвоник. Починається друга дія. Втративши приблизно третину «бійців», школярі знову з нами. Проте ведуть себе, начебто, спокійно.
Анна й Олексій у Італії. На сцені оперний співець виконує чудову арію. Зал вибухає оплесками. Мої герої теж піддаються загальному шануванню.
Зустріч Кареніної з сином викликає «мурахи». Тепер моя увага прикута до неї, – заслуженої актриси України Оксани Туріянської. Друга дія закріплює думку про те, що Вронський якось «не дотягує». Експерименти костюмерів не перестають дивувати. Олексій Каренін з’являється на сцені в мундирі кольору темного бордо, на якому красується яскраво блакитна стрічка. Так і хочеться згадати Джулію Ламберт з її червоною хусткою в стрічці «Театр».
Сміх школярів набирає обертів прямо пропорційно розвитку п’єси.
Нарешті кульмінація. Темрява. Лише два прожектора, що прикуті до Анни. Вона кидається до авансцени. «А де потяг?», – непокояться «дітки». Тло сцени розділяється на дві частини. На прохання глядачів – потяг. Свист, радісні вигукування, гамір. Сумні очі втомленого вчителя. «Жах!» - коментар сусідки зліва.
Театрали довго не відпускають трупу. «Браво» – враз у раз доноситься з партеру. Квіти. Посмішки. Буря оплесків.
Завіса.
Я йду з театру з чудовими враженнями від вистави, приємно здивована грою акторів. У мене є бажання повернутися знов. Але не покидає думка, чи потрібно цим школярам «щеплення» культурою? Чому воно викликає в багатьох з них відторгнення?

Анастасія Кізерман, ІІІ курс ІЖМК