16 квітня пообіді зустріч, майже не анонсована у соцмережах, однаково зібрала повний зал ДК "Дніпроспецсталь". Запорізьке студентство заповнило не лише партер та балкони концертного залу, а й усі проходи між щільними рядами сидінь... Хоча за декілька годин до початку заходу ще не було зрозуміло, чи всім охочим вдасться послухати, про що розповідатиме без перебільшення найвідоміший співак сучасної України. Не надто прозора ситуація з "квитками" на захід, які чомусь видавалися лише студентам Запорізького національного університету, та заздалегідь заброньованими ними ж найкращими місцями партеру дещо зіпсувала загальну піднесену атмосферу очікування.
Але коли на сцені нарешті з'явився Вакарчук, бажання обурюватись ні в кого просто не залишилося. Відзначилася «гальорка» – винахідлива молодь одразу ж по появі відомої особистості на сцені заспівала декілька рядків з його пісні «Дякую тобі». Проте вже згодом ефір заполонили не звичні для відвідувача концертів ейфорія та захоплення, а досить серйозні думки.
Виконавець спромігся вмістити в свою сорокахвилинну лекцію не лише обґрунтування головної тези про те, що найбільшою людською цінністю є свобода вибору, а й короткий екскурс в історію успіху європейського суспільства та цікаві факти власної біографії. Так, присутнім стало відомо, що в 15 років Святослав побував у Канаді за програмою обміну школярами. Ця подорож докорінно змінило його уявлення про світ.
«Там я відчув, що таке вільна країна. Це дуже тяжко пояснити словами людям, які народилися у вільній країні. Якщо тих, хто сидить сьогодні у цьому залі, поставити в ті умови (умови СРСР - прим. авт.), вони не витримають і року», – сказав співак. Але це пролунало не як звинувачення. Скоріше, він говорив з радістю за сучасну молодь.
Окрім того, зауважив, що не агітує нікого "за" або "проти" Євросоюзу чи будь-яких інших речей, а лише пояснює, що європейські цінності повинні жити в кожному. Їх не можна "принести", а можна лише виховати, зробити загальноприйнятими. І якраз покоління, що нині сидить за партами шкіл та університетів, спроможне встановлювати так звану «моду» на цінності. Найбільшою проблемою сучасного суспільства в цьому контексті Вакарчук назвав духовну лінь, а власне – байдужість. За словами музиканта, все починається саме з того, як людина ставиться до світу навколо себе, і що конкретно кожен з нас робить, аби цей світ змінився.
Потім надійшла черга питань. На щастя, студентство цікавилось не лише банальними речами на кшталт "За кого Ви голосуватимете на виборах Президента України?" чи "А Ви нам заспіваєте?". Пролунали питання і про важливість навчання у вищих навчальних закладах, і про ситуацію з сепаратистськими настроями у східних регіонах, і про те, якими взагалі бачить виконавець представників різних куточків України.
На останнє запитання Вакарчук відповів мудро, але досить прямо:
"Що таке український народ? Це коли людина, яка живе на кордоні Львівської області з Польщею, має багато спільного в культурному та ментальному плані зі своїми друзями з-за кордону. Але в поляка своє майбутнє, а в українця – своє. І так само людина, яка живе на кордоні Харківської області, має багато спільного з друзями з Бєлгородської області Росії. Вони говорять одною мовою, навіть можуть мати спільний бізнес… Але в українця одне майбутнє, в росіянина – інше. А в того, хто живе на кордоні Харківської області, і в того, хто живе на кордоні Львівської, майбутнє спільне.»
Не обійшлося і без казусів - одна зі студенток перехвилювалася і назвала виконавця В'ячеславом замість Святослава. На це співак відреагував у дружній жартівливій формі, сказавши, що дивується, як його ще не називають Ярополком чи Осмомислом.
Останнє питання, яке поставили виконавцю - про те, чим для нього є щастя - викликало дуже теплу реакцію. Він сказав, що ця категорія, скоріше, ментальна, оскільки задоволення від матеріального надбання ніколи не буває досить довгим. А от момент духовного щастя може тривати і тривати. Самого себе Вакарчук охарактеризував як "людину з дитячим серцем і дорослою головою".
Наостанок шанований гість разом зі студентами виконав державний гімн України.
Як завжди в таких випадках, час сплинув занадто швидко, і пролунали не всі питання. Однак виконавець висловив сподівання, що наступного разу зустріч зі студентством проходитиме не в такій тривожній обстановці, тож він зможе, наприклад, розповісти аудиторії якийсь анекдот.
Уляна Кривохатько,
студентка ІІІ курсу ІЖМК
Фото © Наталія Бойченко, 2014
- 1917 reads