За вікном +8, у квартирі градусів 20, батареї ледь-ледь теплі. Одним словом, листопад ніжно готує нас до зими. Тож, поки одні шукають тепло в ароматному чаєві, а інші – тягнуть на себе ковдру, невгамовні дівчата та хлопці – члени Запорізької МГО «Небо без кордонів», вони ж – студенти Інституту журналістики і масової комунікації зігрівалися в щирих обіймах дітлахів.

Відтак, щасливого числа «13», молодь відвідала своїх добрих друзів із Запорізького обласного будинку-інтернату (для хлопчиків з порушенням розумового розвитку). Варто зазначити, що поїздка відбувалася у рамках акції «Місяць добра», за допомогою якої студентство приїхало у гості із засобами гігієни. (Звіт акції можете переглянути у групі МГО «Небо без кордонів»).

А поки ви рахуєте цифри, діти, як завжди, вірять у дива та полюбляють чудернацькі історії. Тож, уже знаючи їхні «смаки», на «лісовій галявині» панував дух чуда, який провів усіх стежкою добра.

 
Спочатку сірі мишки та гном-чарівник допомагали зайчику дістатися додому. Згодом «лісові звірі» відвойовували кицю у вовка з лисицею. Дорогою добра казкові герої співали чудернацьких пісень, гралися та насолоджувались спілкуванням.
І тут вкотре дивуєшся загадковості цього життя, вкотре пересвідчуєшся у тому, що діти бачать набагато більше. Вони, на відміну від дорослих – дивляться серцем. Посміхаються, бо то сяє їх душа, а не тому, що приспічило натягнути чергову «маску» ввічливості. Вони обіймають, бо не соромлячись того – прагнуть обіймів… Далі пофілософствуйте самі… А ми йдемо далі.
Друга частина нашої зустрічі буде присвячена креативним творінням. Тож, розділившись на групи друзі прийнялися творити нову історію. Відтак, діти «майстрували» літачків та «вдихали» у них найтепліші, найщиріші побажання. Ще б пак! Адже ці паперові «створіння» полетять до рук наших військових, які зараз у зоні АТО виборюють мир для нас та всієї неньки України.
За словами волонтерів, які неодноразово допомагали запорізьким бійцям, – дорослі, мужні, кремезні чоловіки щиро радіють таким приємним даруночкам. Вони самі, мов ті діти, щасливі отримати «клаптик» дитячої любові, який носять біля свого серця.

Тож, літачки «поїхали» разом із нами, щоб згодом дістатися адресата, а діткам на згадку залишилися веселенькі машинки та гарненькі слоники.
І чи варто тут говорити про надзвичайно особливих дітей, надзвичайно… Про тих, які говорять тишею, про тих, хто покірно дивиться на стелю, постійно лежачи на одному місці, про тих, хто, на жаль, не зможе поцілити «у дев’ятку», про тих, хто дивиться і мовчить, мовчить і дивиться… Може, і не варто було та вже сказано. І хтозна, можливо, наступного разу, перед тим, як «вішати носа» через буденні дрібниці, ви згадаєте саме цей абзац… Хтозна…
Це особливі хлопчики! Надзвичайно особливі! І навіть, якщо хтось із них не може висловити свою думку словесно – він говорить серцем та очима. Іноді жести цінніші мільйонів слів. І тільки «особливі» ладні віддати за теплі обійми цілу бібліотеку. Тільки особливі…
Давайте усі разом доводити цьому суспільству, що чужих дітей не буває!!!
Тож, поки листопад готує вас ніжно до зими, подумайте, де ви будете завтра, а головне – ким?!
Пам’ятайте: «Добро дарують просто… Просто так!». Тож, творіть добро, і буде вам щастя!!!

Ірина Ярко,
студентка магістратури ІЖМК
Фото: Максим Балагура