Завжди приємно повертатися туди, де на тебе чекають. Де ти дійсно можеш відчути себе потрібним, де ти і є потрібним…
Насправді найкращі речі в житті неможливо купити. Їх не виготовляють на замовлення, не зберігають у міжнародних банках і навіть не беруть у борг, вони живуть глибоко в серці… Це така простора оселя, де витають світло, увага, тепло, де немає місця заздрощам, злу і болю. Тут всі живуть у своїй маленькій країні добра. А мешканці цієї країни – талановиті і відважні хлопчики-джентльмени. Кожен із них по-своєму особливий…

Відтак до особливих «мушкетерів» із #Запорізького_обласного_будинку-інтернату (для хлопчиків з порушенням розумового розвитку) у передостанній жовтневий день, під кодовою назвою «30», завітали в гості невгамовні дівчата та хлопці із Запорізької молодіжної громадської організації "Небо без кордонів"− за сумісництвом студенти ІЖМК і не тільки. Для деяких із них ця подорож стала першою на шляху до знайомства з особливими дітками. Можна тільки припустити які думки на ту хвилину витали у їх світлих головах. Це як знайомство з іншим світом, як перше побачення на якому ніколи не знаєш чим усе закінчиться довго міркувати, філософствувати та краще я залишу вас на одинці зі своїми думками. У таких випадках кожному є що відповісти, сказати, а що говорити тим, хто дивиться на тебе своїми добрими чорнявими вугликами і говорить вслід – «До побачення….», а ти не в змозі сказати – «Бувай!» і шепочеш – «До скорої…».
Ось воно місце, в яке хочеться повертатися знову і знову. До зустрічі, наші юні «мушкетери», до скорої зустрічі…
А поки наші невгамовні студенти Інституту журналістики і масової комунікації згадують найяскравіші моменти, мені щиро хочеться зібрати усі найкращі слова світу в одне величезне ДЯКУЮ!!! Дякую, що у ваших серцях є «оселя» для щирих джентльменів. І куди б не закинула вас доля, ніколи не втрачайте в собі цей вогник тепла. Памятайте, любов починається там, де нічого не чекають взамін.
Діти – наше майбутнє, а про майбутнє потрібно піклуватися вже зараз!!!
Автор: Ірина Ярко
Фото: Катерина Баришенська, студентка групи ДРк-114, Інституту журналістики і масової комунікації