Студентів Інституту журналістики і масової комунікації не обмежують жодні рамки та обставини. Тож, навіть якщо ти майбутній соціальний працівник і здобуваєш професію цього напряму – тобі нічого не заважає відвідати всеукраїнський тренінг з журналістики, куди необхідно було пройти складний відбір та конкурс.
Тому, ділимося своїми перемогами!
На початку листопада студентка напряму «Соціальна робота» Саша Травян взяла участь у майстер-класі – «Друзі за Збручем 3».

Організатори: Школа журналістики УКУ в місті Львів, за підтримки проекту MyMedia.
Спілкувалися на такі теми як:
1.Фото в розслідувальній журналістиці (Марі Басташевскі-Данія, Швейцарія).
2.Мистецтво інтерв'ю (Павло Шеремет- Білорусь,Україна).
Першу тему нам розповідала талановита, дуже цікава і неймовірна фотограф, авторка розслідувальних фотопроектів Марі Басташевскі. Вона називає себе художником, розвінчує міфи про воєнну фотографію, не вірить у «непричетність» журналістів і поважає критичного глядача. Її роботи друкувались у виданнях  США, Франції, Швейцарії, Данії та Росії.

Особливість професійного стилю Марі Басташевскі − не черпати теми з новин. Вона обирає проблему і стверджує, що 99% усієї роботи стосуються насамперед збору інформації, роботи з джерелами, моніторингу, аналізу і перевірки даних. Фотографії в таких текстах відіграють роль цінного доповнення, що запам’ятовується.
«Людина, яка фіксує події на камеру, може стверджувати, що надає трансляцію того, що відбувалося в реальності. Але камера − це продовження погляду оператора. Так і фотограф сам обирає на який кадр скерує свого глядача, який фрагмент історії покаже, наскільки однозначно це виглядатиме».
Насамперед вона почала розповідати з військової фотографії. Її емоції, переживання, почуття. Яка відповідальність лягає на фотографа військової фотографії, то як він передає реальність тих подій. Дуже важливо для фотографа військової фотографії показати який саме конфлікт відбувається, що саме він хотів нам донести цим знімком.

У світі як і раніше йдуть війни, і сотні фотографів відправляються в гарячі точки, щоб відзняти історію, або увійти в неї.
Я думаю, зараз ця тема дуже актуальна для України, тому військові фотографи просто зобов'язані нам показувати всю реальність війни, щоб викликати якісь почуття і емоції у людей, для запобігання кровопролиття і подальшого конфлікту.
Марі Басташевскі стверджує  що загальне правило журналіста, який працює у зоні бойових дій чи екстремальній ситуації − не брати участі в конфлікті. Але немає жодного правила, яке забороняє залишатися людиною.
Іноземний журналіст і друг Марі знімав Майдан в Україні. Коли до кімнати принесли чоловіка, ноги якого стікали кров’ю, репортер відставив камеру на стіл і взявся робити джгут для пораненого. «Він зрозумів, що часу обмаль, лікарів на всіх не вистачить. Чак просто зробив свій вибір. Журналіст завжди має вибір».

На думку фотографа, конфлікти мають властивість не лише розтягуватись в часі, а й тривати у різних просторах: «Лінія фронту − застаріле поняття. Де вона, коли територію вибірково атакують безпілотники? Де вона, коли протистояння розпалилося в інтернеті?»
У другій темі ми розглядали мистецтво інтерв'ю.
І познайомились ми з дуже цікавим журналістом білоруського походження, теле - і радіоведучим Павло Шереметом.
Практичне завдання майстер-класу – прес-конференція з Андрієм Садовим (засновник організації «Самопоміч»).
«Ми знаходимо цікаві історії чужих нам людей і переказуємо ці історії людям. Ми - такі собі провідники чужих історій. Важливо вміти розмовляти з людьми. Якщо люди вам нецікаві - це не ваша професія. Якщо вам важко підійти до людей і заговорити з ними - це не ваша професія, або вам потрібно змінити щось у вашому житті.»

Саме такі настанови для майбутніх журналістів Павло Шеремет хотів нам донести.
Інтерв’ю – найцікавіший, але й найскладніший жанр журналістики. В ньому немає межі для вдосконалення. Новину чи репортаж ви можете написати на автопілоті, якщо маєте досвід і володієте набором штампів та алгоритмів. Якщо герой цікавий – ваш матеріал буде цікавішим, а якщо герої нудні, то ви прикрасите. Готуючись до інтерв’ю, ви ніколи не знатимете, що на вас чекає – перемога чи невдача. Можливо, ця людина більше ніколи не схоче з вами зустрічатися. А може, вашу розмову розберуть на цитати й говоритимуть про вас як про людину, що зуміла розкрити співрозмовника.
З цього майстер - класу, я виділила головні поради, якими треба користуватися для підготовки інтерв’ю і його проведенні та з яким поділюся з журналістами:
- потрібно бути сміливим і задавати ті питання, які вам хочеться, якими б вони не були;
- питати найважливіші та найцікавіші питання;
- говорити тільки правду;
- визначиться з цільовою аудиторією;
- любити свою професію;
- інформація повинна мати мету, що саме ми хочемо донести до читача;
- інтерв'ю це не бесіда, це не дебати, а діалог, який має конкретне завдання і конкретну мету;
- розраховувати на відведений час інтерв'ю;
- вибір співрозмовника (його чесність, відвертість, обізнаність);
- цікаве і розумне інтерв’ю.
І дуже гарна, на мій погляд,  порада від Шеремета: якщо ви не знаєте які саме ставити питання і не були готові до інтерв'ю, то спитайте себе
- «А що б спитала ваша мама?». І тоді одразу у вас знайдеться купа питань.
Усю цю інформацію ми можемо перенести на професію соціального працівника. Як саме презентувати себе, вести в розмові себе впевнено і спокійно, бути відкритим зі співрозмовником, розмова обов'язково повинна мати мету і бути підготовленою.
На практичній частині ми могли задавати різні питання і отримувати досвід спілкування на прес-конференції з Садовим Андрієм.
Тож, «любіть свою професію. Не ґвалтуй душу не своєю професією. І поки не пізно, не забувай про те, що справа всього життя – це не справа, а життя».
 

Олександра Травян,
студентка групи ДС-113,
Інституту журналістики і
масової комунікації
Фото надане Олександрою Травян