Толерантність… Яка велика сила закладена в цьому слові, коли його чуєш, одразу уявляєш людей, які виборюють рівні для всіх права. Ви мабуть вже знаєте, що слово може вбити, поставити на коліна, або навіть врятувати та підняти настрій. Саме тому Запорізький обласний благодійний фонд «Гендер Зед» у ці вихідні 15 – 17 квітня 2016 року проводив «Школу Толерантності з питань ЛГБТ» для журналістів та журналісток. Тому що дуже важливо у своїх матеріалах не нашкодити і не створити конфліктну ситуацію серед людей.
Толерантність — це джерело світу, а відсутність толерантності — це джерело безладдя і негараздів.Бенкет Байл

Організатори проекту зустріли нас дуже привітливо та гостинно. Мілевський Ростислав та Вітвицький Олександр з добрими посмішками і блиском у очах вітали нас, на що ми відповіли взаємністю. Учасників та учасниць заходу було двадцять позитивних людей, яким навіть п’ятничний дощ не зіпсував гарного настрою. Протягом дня панувала весела, невимушена атмосфера. Ми спілкувалися з організаторами та запрошеним тренером з прав людини - Войтенко Олександром. Він багато розповідав про толерантність та права людини, про те чи вільні ми від стереотипів та становищем вразливих груп у суспільстві. Але це все було настільки цікаво, що ми не помічали швидкоплинність часу, тим паче, що розповіді розбавлялися кава-паузами та інтерактивними вправами. Стосовно останніх хочу сказати, що вони назавжди залишаться в пам’яті і такі вправи потрібно проводити, тому що вони неймовірно об’єднують групу.
Завершився цей насичений день переглядом тематичного фільму «Молитви за Боббі» 2009 року режисера Рассела Малкейя. Фільм заснований на реальних подіях і Мері Гріффіт дійсно існувала і зробила дуже багато для ЛГБТ-спільнот. Власне переглядом і обговоренням фільму закінчився цей день.

Наступного дня з Войтенко Олександром, який вже став нашим добрим другом, розглядали проблеми дискримінації та аналізували матеріали українських ЗМІ стосовно ЛГБТ-спільнот. А також познайомилися з поняттям «мова ворожнечі». Після кава-паузи ми позаймалися неймовірно цікавою практичною роботою та почали розробляти свої проекти, це до речі було колективне завдання і в останній день ми повинні були їх презентувати. Потім наші добрі організатори відвезли нас на екскурсію до історико-культурного комплексу «Запорізька Січ». Так як багато людей приїхали з різних куточків України, нам було дуже цікаво опинитися там, задля незабутніх, нових вражень. Наступний тренінг стосувався «Маніпуляції в ЗМІ» та етичних стандартів у висвітленні ЛГБТ-тематики, який проводила Виговська Наталія. Тобто, наступні тренінги стосувалися саме питань написання матеріалів про ЛГБТ-спільноти, які нам проводила Наталія, на яких ми дізналися багато нового та цікавого. Останнім моментом цього дня була робота в групах і підготовка проекту.

Останній день розпочався з презентації наших проектів, вони стосувалися відеосюжетів чи газетних матеріалів стосовно ЛГБТ-спільнот. Дуже незвичним моментом цього дня було спілкування з «живою книгою», до речі, раніше я з такими книгами не спілкувалась. У ролі книги виступив запрошений хлопець – Сергій, який розповів багато про своє життя, постійно шуткував, та взагалі відповідав на всі наші запитання.
Фінальним моментом було спілкування з нашими організаторами і тренерами – Ростиславом і Олександром, які протягом цих днів багато уваги приділяли нам, розповідали історії та проводили веселі розминки. Саме тоді ми дізналися хто у кого був таємним янголом, який усі ці дні робив приємно якійсь людині. Хочу сказати, що мені навіть більше сподобалось робити приємно і дарувати, ніж отримувати подаруночки.
У кінці нас нагородили сертифікатами і подарунками, ми всі обмінялися контактними даними, що б не втрачати зв’язок і поквапилися на автобус який і повіз нас з цього чудового місця. 
І навіть зараз, пишучи цей матеріал, я трішки сумую, але розумію, що отримавши такий колосальний обсяг інформації, не маю права мовчати. Я повинна говорити і говорити правильно, я повинна донести до суспільства усе те, чого мене навчили у цій чудовій школі. Насправді побувши у школі для себе я зрозуміла три речі. Перше: я з самого початку була вільна від стереотипів.  Друге: ми – журналісти несемо величезну відповідальність за кожне своє слово, і тому повинні писати правильно. І третє - це те, що я не хочу розлучатися з цією темою і дійсно хочу дізнатися більше.  
Користуючись виразом Айшека Нораха, що «толерантність — це обличчя милосердя», я можу сказати чи навіть попросити: давайте будемо толерантними, милосердними, співчутливими та гуманними, давайте будемо людяними. Будемо просто людьми, які гідні жити на планеті Земля.

Вікторія Кудря,
студентка ІЖМК