Зима. 20 лютого. У 222-й аудиторії Класичного приватного університету людно. У кутку стола горять лампадки, стоять книги та кошик з квітами. У залі – викладачі і студенти університету та коледжу. Усі вони зібралися тут, щоб у скорботі схилити низького голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття та вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні. Серед них і аспірант нашого ВНЗ, поет, соціолог, громадський діяч, журналіст Василь Миколайович Сергієнко.

«Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах і вірменин Сергій.
В саду Едемськім на травичці всілись:
‒ За що тебе?
‒ За Україну, друже мій…».

Саме такими словами студенти Інституту журналістики і масової комунікації розпочали День пам’яті «Поки ми пам’ятаємо їх – вони живі!». Того дня у стінах університету лунали різні слова – шани, вдячності, любові, турботи. Слова, які ранять, тривожать. І хоч ці рани невидимі і не лишають слідів, як кулі, але їх біль не менш болючіший за тілесний.
Кожен із Небесної Сотні, як і ми з вами - мали сім’ю, батьків, друзів, свої захоплення, симпатії, свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Того дня в аудиторії лунали і вірші, які вийшли з-під пера поета Сергієнка. Літературні читання змінювалися відеороликами тих подій, що свого часу були відзняті та змонтовані українськими журналістами. А потім – покладання квітів до меморіальної дошки Василя Миколайовича, що знаходиться на будівлі університету.
Герої не вмирають! Вони живуть у нашій пам’яті доти, поки б’ються наші серця. Хай пам’ять усіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній українській землі.