Як показує практика, у наш час, якщо і бути журналістом, то тільки універсальним. У це поняття вкладається більше, ніж просто вміння писати, знімати, монтувати чи аналізувати. Без сумніву, за один день всьому не навчишся, але бажання та можливість ще ніхто не відміняв.

Цього разу «зброєю» студентів-журналістів була далеко не ручка, не мікрофон і навіть не камера, а звичайний медичний бинт. Однак, про все по порядку.

«Ніяких каблуків, спідниць та макіяжу…», – так почався 12-й ранок березня для дівчат – учасниць тренінгу з польової медицини. Хлопцям було простіше – причесався і готово. Однак, зараз не про це.

Щоб врятувати людину потрібна неабияка відвага, але перш за все – варто розумітися на специфіці надання першої медичної допомоги. Тож, 503 аудиторія корпусу ІЗСТ стала умовним «полігоном» для студентів Інституту журналістики і масової комунікації.

Тут новоприбулих учнів зустріла позитивно налаштована реабілітолог Марина Володимирівна Єльнікова. Разом зі своїми асистентами – Михайлом, Андрієм та Олексієм пані «Фахівець» підготувала насичену програму. Кілька хвилин на знайомство і понеслась.

Міні-лекції змінювалися короткометражками, а на місце останніх приходила практика і ще раз практика. Так, «озброївшись» бинтами майбутні журналісти заходилися «рятувати» своїх «поранених» та накладати пов’язку на голову – чепець. У когось виходило відразу, комусь доводилося трішки помучитись, але в цілому із завданням справилися. Згодом, на зміну одному чіпцю прийшов інший – в «екстремальних умовах». Тут у хід пішли не лишень руки, а й зуби, які допомагали тримати голову «підопічного».

Потім голова змінилася руками, руки пальцем, а палець ногами. Одним словом, мотали все, що можна. Найголовніше, що побувати можна було, як у ролі «пораненого», так і «рятівника».

Окрім пов’язок студенти ІЖМК «поклали» до своєї «скриньки» ще й вміння правильно знімати медичні рукавички, щоб не заразитися, бо, як сказала Марина Володимирівна, – «все, кому мы оказываем помощь, считаются потенциально инфицироваными».

Окрім пов’язок говорили про різні медичні препарати та їх застосування, наприклад, перекис водню, хлоргексидин, стрептоцид, левоміцетин тощо. Не обійшлося і без теми «кровотечі» та наданні першої допомоги при них.

Одним словом, насичений день пішов на користь майбутнім журналістам. Кожна пов’язка має місце в житті та будемо сподіватися, що нам не доведеться застосовувати ці знання за межами аудиторії, але, як говорять – береженого – Бог береже. Тому, журналістам потрібно володіти не лишень мистецтвом приготування інформації, а й умінням надати першу допомогу своєму «джерелу» чи будь-якій іншій пересічній людині.

І в погоні за сенсацією, головне – не забувати, що ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ПОНАД  УСЕ!!!

Мабуть, уже час показувати на практиці, що журналісти – це не лише «копачі бруду», а й очі та вуха суспільства, що намагаються знайти правду між рядків. Тож, шукаймо її не забуваючи про людяність!!!

вчилася накладати пов’язки,
Ірина Ярко,
студентка магістратури
Інституту журналістики і масової комунікації