Поки одні думають над тим, де та як святкувати 2016-й, а інші складають новорічне меню, студенти та викладачі Інституту журналістики і масової комунікації відкривають свої професійні «подарунки». У ролі «Діда Мороза» – український журналіст, публіцист, викладач, історик, головний редактор Інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. А подарунком для майбутніх журналістів став тренінг з конфліктології.
Як показує досвід і практика, на жаль, більшість українців не знають свого минулого, не знають важливих подій і дат в історії України. Не дарма ж, народна мудрість говорить – «хто не знає минулого, той не вартий майбутнього».

Саме заради майбутнього і був створений громадський проект «Історична правда». Тут говорять не про події дня чи тижня, а про те, що було п’ять чи навіть сто років тому. Історія – це як явище із життя, тому творці «Історичної правди» і взялися «перепаковувати» історію, щоб люди розуміли, що в цій історії було все. Адже, як говорить сам Вахтанг Кіпіані – історія – це можливості. Це те, що є сьогодні і буде завтра.
Не забув журналіст і про особливу «любов» Запоріжжя до Леніна. Чимало місцевих жителів та регіональних сусідів задаються питанням – коли ж нарешті на козацькій землі впаде «головний комуніст» і чи дочекаються містяни перейменування всього, що має назву «Ленін». А тим часом історик говорить, що там, де падав Ленін, там збільшувалася свобода. Ще німецький філософ Гегель казав, що свобода є пізнана необхідність.

Із покоління в покоління Україна встигла нажити чималий «ранець» проблем. Серед них не лише економічні чи політичні, а й мовні.
«Мова – скарб нації», «мова – найбільша цінність», «мова – душа народу», − яких тільки епітетів та порівнянь не знає свідомий українець чи українка. Та наскільки ці «солодкі» слова відповідають дійсності в сучасному світі технологій і гаджетів.
На зустрічі зі студентами Вахтанг Кіпіані також підняв питання – чому люди за «40 +» у Запоріжжі не говорять українською? І сам дав на нього відповідь – у них інші способи думання. Те, що закладали в радянські часи – є і тепер. Потрібно ставитися до цього, як до погоди.
Тоді напрошується інше – а до 40-ка тоді що? Епоха затишшя чи ера мовчання? Це вічні питання на які хтось постійно шукатиме відповіді.
Українська мова слабка. Тільки Україна може її підсилити. Без сумніву, потрібно знати якомога більше мов, бо це робить з людини професіонала, але ж не треба цуратися своєї рідної − української.

Ситуація, що нині склалася в Україні породила цікавість у російськомовного населення до Петлюри, Шухевича, Бандери, «бандерівців» та інших борців за незалежність. Як говорить відомий український журналіст, − людям потрібно пояснювати хто вони такі – ці історичні постаті. Пан Кіані впевнений, що треба перекладати тексти на російську мову, аби люди могли прочитати те, що на Західній Україні читали ще десятки років тому.
Але тут виникає інша проблема – як змусити людей читати?
− «У нас люди не читають, а дивляться картинки. Якщо люди дивляться «тЄлік» − треба бути в «тЄліку», − говорить Вахтанг Кіпіані.
А в тому самому «тЄліку» скільки всякого «сміття», що нам «прибиральників» не вистачить, або його все звідти витрусити.
Куди не глянь, одні проблеми. Та не варто забувати, що більшість із них люди створюють собі самі. Тому, будьте простішими, щирішими і відкритими до світу, тоді й світ відкриється вам!

З найкращими побажаннями добра і миру,
Ірина Ярко
Фото:  Роман Коробський