Уявіть собі світ де ніхто не посміхається, де діти граються в тиші, де заборонено бути фантазером, де письменництво вважається злочином, а навколо суцільний морок. І на все це є одна відповідь – тут заборонені казки…
Проте, як і в кожній казці, навіть для дорослих, не все так безнадійно.
Казка – це мрія. Про одну із них сьогодні, 9 листопада, повідав запорізький письменник, журналіст, музикант, лідер рок-гурту «Декаданс» − Валентин Терлецький.
Зустріч письменника із цінителями якісної української літератури пройшла у стінах Класичного приватного університету. Організатором заходу виступила дирекція Інституту журналістики і масової комунікації (ІЖМК).

 Саме тут «український Маркес» для студентів та викладачів ІЖМК «влаштував зустріч» із головними героями своєї нової книги «Кілька років зими» − колишнім письменником-казкарем Іваном та жінкою з помаранчевим волоссям на ім’я Софія.
Перш, ніж побачити світ, книга пройшла випробування долі, а сам автор, за його словами, отримав близько 15-20 відмов від різних видавництв. Відповідь на всіх одна – неформат! Майже на всіх, одному видавництву не вистачило в романі еротичних сцен.
У те, що «Кілька років зими» − це казка, яку можуть прочитати навіть діти, запорізькому письменнику повірила львівська «Кальварія», а Всеукраїнське об’єднання любителів фантастики «ВОЛФ» нагородило творіння спецвідзнакою.

«Видавництво «Кальварія» підписало зі мною угоду на все, що я написав і напишу», − усміхаючись говорить Валентин Терлецький.

Книжка «Кілька років зими», яку автор писав протягом 20-ти років, побачила світ у вересні 2016-го. Українські видавництва вже охрестили її, як соціальне фентезі, сам автор називає своє творіння – роман-притча.

«Спочатку мені сниться щось цікаве, потім воно перетворюється у книжки», − ділиться Терлецький з аудиторією.

Лягаючи спати, він кладе біля себе записник, телефон, на випадок якщо муза завітає серед ночі. Валентина Терлецького можна назвати щасливчиком. На запорізьке телебачення потрапив за оголошенням, книги не пише, а записує, та й усі свої романи видає завдяки перемогам у конкурсах.

Жарт звісно ж. За всім цим ховаються роки плідної праці, щоденної роботи над собою, боротьба з лінню, недоспані ночі, часті поїздки, розрахунок на власні сили і те, що написав.

До Класичного приватного університету Валентин Терлецький приніс із собою не лише книжки, а й музику.

«Ну, не можу я вам не заспівати. Вона (гітара, — прим. ред.) вже приросла до мене», − тягнучись до музичного інструменту, говорить музикант.

Аж раптом:

«Один лиш крок планетою ступив,
а виявляється – життя тривало більше,
Я жив як міг
Поки ставало сил,
Поки було кому присвячувати вірші…», − залунало на всю аудиторію у виконанні лідера рок-гурту «Декаданс».

Після невеликої музичної паузи перейшли по питань. Запитували про різне – творчість, музу, музику, придбання книжки автора Юлією Тимошенко на Форумі видавців, чи змінилося життя письменника після написання книжок і навіть про внутрішню заборону в творчості.

«І музика, і література в моєму житті з’явилися одночасно. Зараз вони йдуть рука об руку», − говорить запорізький письменник, згадуючи себе шестирічним хлопчиком.

Саме у віці 6 років Валентин Терлецький написав першу казку, і в той же час пішов до музичної школи – вчитися грати на скрипці. І, як то кажуть – догрався. У хорошому розумінні цього слова.
Аудиторія дарувала письменнику питання, а він їй – пісні. І так по черзі. Легко. Невимушено. Тепло.
По закінченню за старою доброю традицією кожен міг придбати книгу, взяти автограф та сфотографуватися на згадку.

Журналісти «RegionNews» не пройшли повз, і також придбали до своєї колекції роман-притчу. Уже читаємо і не припиняємо вірити в дива. Чого і вам бажаємо.

Ірина Ярко
Фото: Катерина Баришенська