Витрачати неділю на поїздку до Ялти чи не витрачати? Для когось це важке питання, а для когось – ні. Вирішила поїхати. Так я опинилась на «Молодіжному форумі - 2012».

Не дивлячись на подорож нічним поїздом та недосип, втома пройшла одразу ж як я опиналася в Ялті. Звісно, поки ніч не передасть управління пейзажем дню, тут не дуже цікаво. Але, коли починає світати, очам відкривається неперевершена картина. Бачити скелі, що потопають у білому мареві, по яким проходить перший прожектор сонця … Заради цього можна їхати на форуми, конференції й ще безліч подій.

Близько дев’ятої ранку до ялтинського автовокзалу прибули автобуси, що мають доставити учасників до місця проведення форуму. Коли наш транспорт рушив, почалася ще одна маленька подорож від Ялти до Гаспри.

Гаспра – невеличке поселення. Важко сказати, де закінчується Ялта й починається Гаспра. Спочатку автобус їде вузенькими вуличками Ялти. Коли дивишся скрізь у вікно, відчуваєш, що ось тут завмерла історія. На ялтинських вуличках переплітається стародавній схід, епоха Чехова й туристична сучасність. Особливо цікаво бачити написи «Тротуар» та «Перехід». Мабуть, існують вони тому, що дорожній серпантин розкидається через усе місто, а тротуари здіймаються ввишки, ховаючись у деревах. Автобус їде, кружляючи усе вище й вище гірським шляхом. Хвилин за 20 дістаємось нарешті санаторію «Сосновий бір».

Нас проводять на другий поверх ресторанного корпусу – до конферензали. Саме невеличка сцена стане платформою для безлічі спікерів, що будуть сьогодні говорити з нами про політики, вибори, громадську позицію, свідомість, освіту, журналістику й телесеріал «Обручка». Проте це буде трохи згодом.

А поки що, усі проходять реєстрацію. Паралельно активні користувачі соціальних мереж встигають зробити собі нову аватарку на фоні банерів з логотипами «МФ». Потім усі прямують до ресторану на каву-брейк. Годують нас тістечками, печивом й легкими закусками.

На початку 12 нарешті відкривається форум. Роль ведучого на себе бере журналіст Богдан Кутєпов. Молодий чоловік з добрим відчуттям гумору. Саме він налаштовує усіх на легкість, неформальність й позитив. Тож робота починається.

Першим роль оратора на себе приміряє Олег Рибачук. В нього багато іпостасей. Колись він працював в Індії, потім потрапив до Національного банку України, а потім разом з Ющенко прийшов до політики. Хоча, за словами Рибачука, займатися політикою не хотів, і, тим паче, не думав очолювати Адміністрацію Президента чи займати посаду Віце-прем’єр-міністра. Саме тому був дуже радий, коли від цього звільнився. Тепер він працює на іноземні компанії, а у вільний час займається «зустрічами із дітьми». На форум Рибачук приїхав як голова громадського руху «Чесно».

Після розповіді Рибачука, на сцену піднімається Олександр Солонтай. Він створює враження молодої, активної й вічно усміхненої людини. Дивлячись на синій піджак и блідо-жовту сорочку Солонтая, не зразу здогадаєшся, що він викладач. Олександр розповідає нам про те, як створював громадський рух «Молодіжна варта», як вдалось відстояти в парламенті декілька важливих для молоді питань.

Розмова переходить в формат питання-відповіді. Учасників цікавить, як створити власний громадський осередок, хто спонсорує рухи й чим заробляють собі на життя громадські діячі. Народ починає розігріватися, ставить все більше питань, але б’є «гонг» і всі йдуть на обід. Проте обідом знову виявляється кава й легкі закуски, до яких додаються слойки замість печива.

Після «обіду» розпочинається найцікавіше. До «Соснового бору» вже приїхав Андрій Куликов, ведучий «Свободи слова». Спочатку спрацьовує інтерес до медіа обличчя, а потім, під час розмови, з’являється цікавість до особистості.  Куликов сидить на авансцені, звісивши ноги, й говорить із нами про свободу слова про політиків й спікерів, які приходять до нього на програму, про болонську систему й ток-шоу. Розмова позбавлена будь-якого офіціозу. Врешті-решт доходить до того, що Куликов розповідає нам, що дивився серіальне «мило» «Обручка», і йому було цікаво. Популярність ведучого серед студентських мас росте й росте. Проте йому доводиться злізти зі сцени й поступитися місцем іншим спікерам. Він спускається до глядацької зали. З оратора Куликов стає активним учасником дискусіє. Ти відчуваєш, що він приїхав не «попрацювати» обличчям, а що йому дійсно цікаво тут будити, не зважаючи на втомлений погляд.

Спікери змінюють один одного. За короткий проміжок часу встигаємо познайомитися із головою «Пласту», президентом Української асоціації студентського самоврядування й багато іншими.

Форум добігає кінця. Фінальний акорд граємо на пляжі – створюємо «живу» цифру «28». Таким чином кажемо: «Прийди на вибори 28 жовтня! Не будь байдужим!».

Ще одна подія в житті є звершеною. Після неї залишається безліч нової інформації в голові й декілька нових знайомих. Дивуєшся одразу й тому, й іншому. Як можна було не знати про те, що дізнався? Виявляється в Запоріжжі є чимало людей, яким не ліньки приїхати на форум?

P.S :  До речі, запорізька делегація була чи не найбільшана «Молодіжному форумі».

Подорожувала Анастасія Кізерман,
студентка групи ДЖ-109