23 лютого 2013 року студенти Інституту журналістики і масової комунікації – Ірина Ярко, Анна Тютюнник, Марина Ващук та Віталій Андронік взяли участь в інтелектуальній грі «Я люблю Україну», приурочену до Дня рідної мови. Організатором заходу виступила Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Європейська молодь України».  

Зустріч розпочалася з презентації «Євромолоді», яка презентувала соціальні, екологічні та спортивні акції.
Загалом було весело. В аудиторії панувала тепла атмосфера, без «присмаку» боротьби, що більше нагадувало дружні «посиденьки». А воно й не дивно. Які там змагання, коли одна команда, весело посміхаючись, сидить навпроти іншої та говорить щирою українською мовою, що аж за душу бере. Та ще й в справжнісіньких українських вишиванках.
Так воно все й понеслося, аж до гри в картки – відомі українці. Будемо відвертими – ми «провалили» цей конкурс. Тож, як говориться: «За що боролися, на те й напоролися». А далі було завдання – відгадати українські речі побуту, результати якого й на сьогодні залишаються для нас загадкою. Чи то ми так майстерно все відгадали «тикаючи пальцем в небо», чи то судді просто забули про них. А в цілому, яка нам тепер різниця, коли голова забита іншими дрібницями.
Ну, й передостанній конкурс «Знайди в російському фразеологізмі український» виявився трішки заплутаним. Чи то організатори переплутали українську мову з російською, чи то все й було так заплановано, аби збити нас з пантелику. Одним словом все закінчилося на «Ура», пісенним конкурсом, без назви. Ну, а ми ж, креативні люди, вигадали свою: «доспівай пісеньку». От і наспівали на «відмінно». З великими людьми «пролетіли», зате знаємо всі сучасні та старі, добрі українські пісеньки.
Зробили висновок: пісні піснями, а великих та відомих пригадати не завадить. Так і минуло це диво-дивне дійство. Незрозумілі підсумки всіх етапів конкурсу показали, що ми на другому місці. Одним словом, «золота середина», яка ні до чого не зобов’язує та й нашим приємно.
Філологи із ЗНУ перші, а з «Машинки» взагалі ніхто не прийшов. Всі присутні подумали та й вирішили, що переможців у цій грі немає. Бо це не боротьба, а проста гра, яка доводить, що студенти шанують та цінують багатство української мови.
Організатори конкурсу роздали всім учасникам маленькі подарунки у вивернутих пакетах з надписом: «Удар». Чи то вони так поспішали, що забули їх повивертати, чи то їх «родзинка», яка мала приховати помітний напис. Одним словом, як би там не було, презентів вистачило на всіх.
Щоб у пам’яті залишились світлі моменти всі дружно відправилися до «світлиці», що нагадувала справжню сільську українську хатинку, аби випити філіжанку гарячого чаю з цукерками та зробити загальне фото на згадку.
У ході цього дійства наша команда почула чимало приємних слів та вираз «Ви такі класні й позитивні!», який надовго залишиться в пам’яті.
Поза стінами університету, кожен учасник отримав ще й додатковий подарунок – чашку з «традиційним» надписом – «Удар».
І тут постає питання: „Це День української мови чи політична кампанія «роздачі» презентів від „ударівців”?, яке так і залишилося для нас риторичним...

І.Ярко,

студентка ІІІ курсу ІЖМК