Вже 30 років відділяє нас від Чорнобильської катастрофи, а той чорний день трагедії продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, вiн приніс свiту багато трагедій і буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Нагадаємо: у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя – аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Масштаби цієї події набули характеру велетенської екологічної катастрофи. Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров’ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіоактивними нуклідами забруднено близько 5 тис. населених пунктів України, Білорусі та Росії, що склало більше 145 тис. кв. км їх територій.

До 30-тиріччя трагедії на ЧАЕС, ми запитали у викладачів ІЖМК: «Чи потрібно говорити про аварію на Чорнобильській АЕС як актуальну тему комунікації запорізької молоді?».

Олег Вікторович Богуславський, професор, проректор з науково-педагогічної роботи, директор ІЖМК, голова ГО «Центр підтримки журналістських ініціатив», викладач дисципліни «Екологічна журналістика».

- Чи потрібно говорити про аварію на Чорнобильській АЕС як актуальну тему комунікації запорізької молоді?

- Дуже складно говорити, що ця тема є актуальною, тому що для багатьох запоріжців, незалежно від віку, ця тема не є значущою. Багато інших актуальніших тем змістили цю на перефірію. 
Стосовно питання, треба чи не треба говорити про аварію на Чорнобильській  АЕС – звісно, про екологію, зміни в навколишньому середовищі  та екологічні проблеми потрібно говорити завжди. Тема екології взагалі повинна бути тією краплею, котра мусить крапати на свідомість та підсвідомість. Таким чином, потрошку, молодь накопичує інформацію щодо питань екології, і десь-колись, рано чи пізно це питання постане як топ-тема. 
У Запоріжжі багато років цю тему не піднімали взагалі, тому можливо не всі громадяни, і тим паче молодь, усвідомлюють важливість цієї теми. Звичайні громадяни, живучи у великому місті, щодня бачать безліч екологічних проблем: дим заводів, вихлопи шкідливих газів із автомобілів і т.п. Запоріжці навіть не замислюються над тим, що так не повинно бути, для них це стало нормою життя, от і все. Люди до того звикли і звикли на стільки, що це тема для них зовсім не актуальна, тобто вони опустили руки і думають, що нічого вже зробити не можна. 
Але інструментарій журналістів передбачає те, що можна дещо змінити і потрібно змінити думку багатьох запоріжців. Тим паче досвід інших країн та навіть сусідніх регіонів показує нам, що це реально і все залежить тільки від нас самих.

Інна Леонідівна Пенчук, професор, зав. кафедри реклами і зав’язків із громадськістю, ведуча на телебаченні, громадська діячка, керівник Першої дитячої телешколи.

- Торік я була на зустрічі в Єврейському общинному центрі ім. Макса Гранта «Мазаль-Тов», котрий повною мірою опікується ветеранами та інвалідами аварії на чорнобильській АЕС. Там зібралася велика кількість небайдужих людей, які обговорювали цю тему, активізували інтерес до неї, привертали увагу до екологічної та людської катастрофи. Я маю сусідів, котрі є колишніми мешканцями міста Чорнобиль та області. І з жалем можу констатувати, що останнім часом ними займається не стільки влада, а просто небайдужі люди та волонтери.
Наслідки аварії на ЧАЕС не можуть бути справою минулого, їх відлуння відбивається на здоров’ї наступних поколінь, тому так важливо повністю усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки аварії на ЧАЕС довжиною у 30 років. Японські Хіросіма та Нагасакі – проблема, яка більше 50 років є актуальною. Відповідно, нам, українцям та запоріжцям, потрібно не просто говорити, а кричати, тому що Чорнобильська катастрофа була набагато більше і охопила не тільки одну Україну, а й  усю Європу.

Тетяна Сергіївна Гиріна, к.соц.ком, доцент кафедри реклами і зав’язків із громадськістю, громадська діячка

Аварія на Чорнобильській АЕС стала переломним моментом в історії сучасної України і на довгі десятиліття, чи навіть століття залишиться в житті українців. На мою думку, ця трагедія прикрий, але урок того, як треба любити свою землю, піклуватися про неї, рахуватися з її потребами та уроком того, що природа може як давати, так і забирати блага, життя. Тому кожен з нас, студентів, викладачів, працівників заводів чи сільського господарства, має це розуміти і починати діяти. Банально - не смітити, не залишати пакети поза урною чи пляшки у воді. 
Як великий шлях починається з першого кроку, так утилізація наслідків великої катастрофи починається з кожної обгортки від морозива. Медіа ж, у свою чергу, є віддзеркаленням потреб та переконань суспільства, тому не мають залишатися і не залишатимуться осторонь таких, безумовно, значущих та болючих для суспільства проблем.

Вікторія Анатоліївна Ковпак, завідувач кафедри журналістики і соціальних комунікацій, к.соц.ком., доцент, громадська діячка, голова творчої майстерні «Фан-зона українського слова».

- Безперечно, про цю тему треба «бити в набат», комунікаційний, у першу чергу, тому що Чорнобильська катастрофа – це не лише пересторога для майбутніх поколінь, а й пам’ять про журналістів, операторів, військових, які ціною власного життя рятували світ . Для нас, для запоріжців, ця проблема є не просто актуальною, а вона є, на жаль, перешкодою для довголіття, для дітонародження. Саме мої однолітки, „атомні діти”, відчувають і досі наслідки цієї катастрофи. А у нас, на жаль, і на державному рівні, і на місцевому рівні, і на людському особистісному не розуміють масштаби цієї проблеми, забувши про потреби людей, які мають проблеми зі здоров’ям як наслідок Чорнобильської катастрофи. Соромно, коли ліквідаторам сьогодні доводиться доводити свою участь у порятунку людства.
Безперечно, саме комунікаційна система в інформаційну епоху має всі необхідні інструменти для того, щоб підіймати цю проблему на всіх рівнях. Варто використовувати всі комунікаційні платформи – ЗМІ,  художні книги і фільми. Так, у  перші 20-ліття було написано багато поем, поезій на цю тему. Серед сучасників згадується кіноробота Оксани Байрак «Аврора», який навіть висувався на премію «Оскар».Журналістика того часу отримала тавро ганьби через замовчування наслідків, попереджувальних заходів, тож журналістика сучасності покликана виправляти ті ганебні помилки!
Закликаю усіх колег, усіх студенів не залишатися осторонь, а використовувати всі свої можливості  для того, щоб ця трагедія ніколи не повторилася, але про неї ніколи не було забуто.

Ми поцікавилися у заступника директора із соціально-виховної роботи ІЖМК Ірини Миколаївни Дяченко, які заходи заплановані до 30-ї річниці аварії на ЧАЕС в Інституті журналістики та університеті?

- До 30-ти річчя трагедії на Чорнобильській АЕС в Класичному приватному університеті запланований конкурс серед студентів та школярів «Збережемо світ разом!», де кожен зможе долучитися до обговорення важливої екологічної теми та взяти відповідальність за власні вчинки, наприклад студенти ІЖМК забезпечують інформаційну підтримку теми.

Говорять студенти ІЖМК про трагедію 26 квітня 2016 року!

Ісса Мухамад (студент 1 курсу ДЖ-115 ІЖМК)

- Скільки років виповнюється Чорнобильській катастрофі?
-30 років.
- Що особисто ти знаєш про події 26 квітня 1986 року?
- Саме в цей день стався вибух на одному з реакторів Чорнобильської АЕС.  Ця катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Наскільки мені відомо, причиною катастрофи прийнято вважати стрибок напруги.
Мій дідусь особисто брав участь у ліквідації наслідків цієї страшної аварії. Загальна кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила близько 200 тис. осіб. Усі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.

Денис Комашко (студент 1 курсу ДЖ-115 ІЖМК)

- Що особисто ти знаєш про події 26 квітня 1986 року?

- У цей день відбулася велика катастрофа для усієї України. Вибух на Чорнобильській АЕС. Наскільки мені відомо, помилки персоналу АЕС неодноразово призводили до небезпечних ситуацій, але ці випадки ретельно приховувались від людей.

Нагадаємо: перше офіційне повідомлення уряду СРСР до народу було зроблено тільки 28 квітня, але і в ньому майже не повідомлялось про масштаби проблеми. У людей склалось таке враження, що загрози немає, а проблема локальна. Всі іноземні ЗМІ розповідали про небезпеку, викликану Чорнобильською аварією, а радянські майже нічого про це не говорили, бо саме в цей час у всіх містах СРСР готувались паради і демонстрації на честь 1 травня.

 

 

 

 

 

 

Сергій Саєнко (студент ІЖМК)

- Цей день закарбовано в історії як День великої трагедії – найбільшої екологічної катастрофи сучасності, коли вибухнув реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. 

Нагадаємо: загалом є кілька версій про причини аварії, але всі вони зводяться до одного – халатності працівників. Як я вивчав у школі, офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Загалом, радіоактивного ураження зазнало близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи: це пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс – «Саркофаг».

 

 

 

 

 

 

 

Вікторія Кудря (студентка 1 курсу ІЖМК)

- Що особисто ти знаєш про події 26 квітня 1986 року?

- Для України і усього світу це дуже трагічна дата. Саме цього квітневого дня сталася трагічна катастрофа – вибух 4-го реактора Чорнобильської АЕС. Внаслідок аварії постраждало 12 областей України. Трагедія забрала життя тисяч людей, стала причиною багатьох захворювань, принесла величезний збиток для навколишнього середовища і, в кінцевому рахунку змінила хід історії. Жахливі наслідки відчуваються досі, через три десятиліття. Значна територія чорнобильської зони перетворилася на притулок для різних тварин. Фактично, Чорнобиль перетворився на «заповідник», де можна зустріти вовків, орлів, кабанів, лосів, оленів і багатьох інших тварин. Хоча життя в Зоні і відновлюється, вчені досі сумніваються в тому, що перебування там людей безпечне.

Нагадаємо, що катастрофічні наслідки у вигляді радіоактивного дощу дійшли аж до Ірландії. Після вибуху реактора величезна радіоактивна хмара поширилося по всій країні та за її межами. Це стало основною проблемою охорони здоров’я всієї Європи. Вагітним жінкам було рекомендовано вдатися до аборту, так як був високий ризик народження дітей з важкими дефектами.

 

Ганна Баранова (студентка 1 курсу ІЖМК)

- 26 квітня 1986 р, на Чорнобильській атомній електростанції сталася катастрофа, яка стала найбільшою за всю історію атомної енергетики. Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію. 

Нагадаємо: до зони ураження потрапили також і Естонія, Латвія, Фінляндія, Данія, Норвегія, Швеція, Австрія та інші країни.

Уряд СРСР, очевидно, намагався приховати цю трагедію від світу через секретність. Та не вдалося. Наступного дня у Швеції відзначили аномальне підвищення рівня радіації. Так, у Європі дізналися, що Україні сталось щось жахливе.

Також, саме 26 квітня, багато людей взяли на себе ризик і зазнали радіаційного випромінювання, ліквідуючи наслідки катастрофи. На жаль, більшість з них загинули,  майже всі інші стали інвалідами. На сьогодні в зоні проживають близько 500 людей. Більшість з них люди похилого віку. Їм дозволено вибирати будь-який з будинків, які, до речі, були закинутими близько трьох десятків років і знаходяться в жахливому стані.

 

 

Олександра Портяненко (студентка 1 курсу ІЖМК)

- Що особисто ти знаєш про події 26 квітня 1986 року?

- Чорнобильська трагедія заподіяла багато лиха Україні, сюди можна віднести й виведені з сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста та села, і величезні кошти, витрачені на спорудження “Саркофага”, і багато чого іншого. Але найсильнішого удару аварія завдала по здоров’ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті, це стосується не тільки наших сучасників, але й багатьох прийдешніх поколінь.

Нагадаємо, 25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС готувалися до зупинення четвертого блоку на  ремонт. Цим зупиненням вирішили скористатися, щоб провести випробування однієї з систем безпеки експлуатації реактора. Але програма випробування мала серйозні недоліки. Внаслідок збігу цілого ряду обставин, починаючи з 26 квітня, відбулася серія вибухів, які призвели до руйнування реактора та будівлі 4-го блока і викиду великої кількості радіоактивних речовин у довкілля.

 

 

 

НАГАДАЄМО:

 «Вже 30 років відділяє нас від Чорнобильської катастрофи, а той чорний день трагедії продовжує хвилювати людей: i тих, кого вiн зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, вiн приніс свiту багато трагедій і буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

Нагадаємо: у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа ХХ сторіччя – аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Масштаби цієї події набули характеру велетенської екологічної катастрофи. Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров’ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіоактивними нуклідами забруднено близько 5 тис. населених пунктів України, Білорусі та Росії, що склало більше 145 тис. кв. км їх територій.

Смертоносна пляма в Україні накрила 2 218 селищ та міст із населенням приблизно 2,4 млн людей. Загальна площа радіаційного забруднення в нашій державі склала понад 54 тис. кв. км у 12 областях. На карті України з’явилась 30-кілометрова «зона відчуження». Катастрофа на Чорнобильській АЕС сколихнула весь світ і своєю величезною руйнівною силою, і мужністю тих, хто першими зіткнулися з її страхітливими наслідками.

26 квітня є днем пам’яті як про найбільшу техногенну катастрофу, так і днем вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу Чорнобильської атомної електростанції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди вписано до літопису людської мужності, він навічно залишиться в пам’яті українського народу. Слово «Чорнобиль» перетворилось на зрозумілий для всіх образ-символ, що ілюструє глибину кризи в тій чи іншій сфері: «духовний Чорнобиль», «інформаційний Чорнобиль», «економічний Чорнобиль»...Страшні наслідки Чорнобильської трагедії: смерті, хвороби, безлюдна пустеля навколо станції...

 26 квітня – День національної жалоби. Про те, що сталось, не можна забувати. Лише пам’ять і вдячність тих, хто живе на обпаленій радіацією землі, може бути хоч якоюсь винагородою тим, хто поклав на цей «атомний вівтар» своє здоров’я та життя.»

 

Завершити хочу словами Ліни Костенко:

 

«Ми атомні заложники прогресу.

Вже в нас нема ні лісу, ні небес.

Так і живем од стресу і до стресу,

Абетку смерті маємо –  АЕС.»

Юліана Жованик, 

студентка 1 курсу, ДРк-2015

ІЖМК