V Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми публічного та приватного права»

17 жовтня 2014 року в Класичному приватному університеті відбулась V Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми публічного та приватного права». В ній прийняли участь аспіранти, докторанти, професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів з усієї України. 
Метою науково-практичної конференції було зробити доступною для вчених, здобувачів та практичних працівників-юристів інформацію про реалізацію правової реформи у світі та в Україні, вдосконалення юридичної науки, зв’язок теорії і практики, гармонізацію національного законодавства з міжнародним правом, обговорення практичних проблем публічного права та сприяти становленню наукових, ділових та особистих контактів між юристами України та інших держав, розширити уявлення про колег, що займаються спорідненою правовою проблематикою.

 Питання, що були винесені для обговорення:

Історичні, теоретико-методологічні та філософські проблеми публічного і приватного права;
Розвиток конституційного та муніципального права в Україні: досвід, проблеми, перспективи; 
Правове регулювання діяльності органів публічної влади;
Адміністративно-правова реформа: напрями подальшого вдосконалення законодавства;
Фінансово-правове регулювання публічних відносин;
Нормативне забезпечення охорони громадського порядку;
Застосування норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства та їх ефективність;
Проблеми цивільно-правового забезпечення механізму захисту прав та свобод людини і громадянина;
Проблеми правового регулювання аграрно-земельних та екологічних відносин;
Сучасні проблеми та тенденції розвитку господарського права та процесу;
Реформування соціального законодавства в умовах ринкових відносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Серед можливих рішень поставлених питань були запропоновані такі:

Зазначено, що правильною є практика судів, які відмовляють у наданні матеріалів судових справ для ознайомлення в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки для цього передбачений окремий порядок у відповідному процесуальному законі. Поряд з цим, суди, які не надають інформацію про час, місце і дату судового засідання чинять всупереч Закону України «Про доступ до публічної інформації» і цим самим порушують законні права та інтереси осіб, що беруть участь у справі.

Проведений аналіз співвідношення державного та недержавного контролю дозволяє всебічно дослідити внутрішню будову державного контролю та виділити ті ознаки, які притаманні тільки йому. Так, державний контроль має такі специфічні ознаки: імперативний та обов’язковий характер; правовий характер; право суб’єктів втручатися в діяльність підконтрольних органів; найважливішим компонентом є владний примус тощо. Вищенаведені ознаки державного контролю відрізняють його від всіх інших видів контролю. Дієве поєднання державного та недержавного контролю здатне здійснити пошук нових шляхів розвитку системи державних органів, що відповідає сучасним потребам демократичної держави та громадянського суспільства.

Поняття “формальності” визначається як фактóва передумова в кооперованій нормі діяльності для сторін відносин у певній сфері суспільної діяльності. Формальності є формою юридичного обов’язку, результат виконання якого є доказом, необхідним для формування доказової бази, яка у підсумку засвідчить достатність доказів, необхідних для прийняття остаточного рішення про дотримання особами, яких це стосується, кооперованої норми діяльності.

Зауважено, що за існуючою в Україні конституційно-правовою регламентацію, сформувавши загальнонаціональні органи влади (Верховну Раду України та обравши Президента України), народ не може використовувати форми безпосередньої демократії (референдум) для дострокового припинення їх повноважень. По-перше, прямої вказівки на таке повноваження народу не містить текст Основного Закону, хоча він не містить і прямої заборони щодо цього повноваження. По-друге, неодноразові ініціативи щодо винесення на всенародне обговорення питань про дострокове припинення повноважень парламенту та глави держави обернулися для народу чіткою конституційною забороною на можливість реалізації цього права як такого, що не передбачене Конституцією України. Ця заборона була висловлена в Рішенні Конституційного Суду України від 27 березня 2000 р. № 3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою): «…чинна Конституція України не передбачає інституту висловлення недовіри на всеукраїнському референдумі, у тому числі проголошеному за народною ініціативою, Верховній Раді України чи будь-яким іншим конституційним органам державної влади як можливої підстави дострокового припинення їх повноважень».

Зазначається, що в умовах будівництва правової демократичної держави правові форми реалізації виступають найбільш легітимним засобом, інструментом виконання суспільством своїх контрольних функцій, в тому числі по відношенню до пенітенціарної системи. Аналіз різноманітних правових форм реалізацій громадського контролю дозволив нам класифікувати їх на два види: правотворчі і правореалізуючі, які охоплюють інші відносно самостійні, специфічні форми. Треба підкреслити, що процес реалізації громадського контролю за діяльністю пенітенціарної системи характеризується органічним переплетінням і наявністю системи складних взаємозв’язків, взаємопереходів, різних форм його реалізації.

Пропонується внести зміни у чинний Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», доповнивши його розділом «Публічна відповідальність представницьких органів місцевого самоврядування», в якому було б чітко визначено види відповідальності, яку несуть представницькі органи місцевого самоврядування перед різними суб’єктами публічної влади, підстави її настання та санкції. Проблема може бути вирішена і шляхом прийняття спеціального закону, який, по-перше, регулював би питання нагляду та контролю за діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування державою та іншими суб’єктами місцевого самоврядування, по-друге, систематизував би всі види відповідальності, властиві представницьким органам, чітко визначивши санкції відповідальності та запровадивши дієві механізми їх застосування. Це, в свою чергу, дало б змогу уникнути переобтяження профільного закону про місцеве самоврядування додатковими нормами та, що, важливо,  втілити важливі принципи Європейської Хартії місцевого самоврядування у національне законодавство.

Зазначено, що одним з напрямів використання інформаційних технологій в сфері державного адміністрування є надання сервісних послуг органами державної влади через мережу Інтернет, впровадження в Україні єдиної державної інформаційної системи. Підвищення рівня такої діяльності можливе через інтенсивну інформованість населення щодо отримання сервісних послуг від органів державної влади шляхом розміщення на офіційних веб-сайтах, інформаційних стендах та в приймальнях роз’яснювальних відомостей стосовно правил отримання відповідних послуг.

Відзначено, що формування відкритого суспільства є багатоплановою і багаторівневою науковою проблемою, розв’язання якої сприяє ефективності реалізації прав та свобод людини і громадянина. Вільний доступ до публічної інформації є індикатором рівня демократії у суспільстві, необхідною умовою забезпечення передбачених Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами прав громадян на інформацію й участь в управлінні державними справами. Концептуальне переосмислення теоретико-правових основ доступу до публічної інформації залишається нереалізованим у повній мірі. Практичні потреби сьогодення у поєднанні з недостатнім рівнем теоретичної розробки проблем доступу до публічної інформації вказують на необхідність подальшого наукового опрацювання цієї проблематики, підтверджують її актуальність і нагальну потребу у ґрунтовній розробці теоретичних й практичних проблем доступу громадськості до публічної інформації.