25 років як 25 незабутніх миттєвостей… Дитинство, школа, університет, «гарячі» точки Донбасу, Іловайський котел, ротація… А потім сталося те, що сталося... Лікування у київському госпіталі, Польща.
Наш час. Лютий. Центральний залізничний вокзал «Запоріжжя 1». Людно. На пероні кілька десятків людей готуються до зустрічі зі своїм героєм. Навколо купа камер, фотоапаратів. Школярі прийшли з вітальними плакатами. У дівочих руках квіти. Вітер «грається» з повітряними кульками. Кілька десятків запоріжців в очікуванні дива, серед них і студенти ІЖМК...

Нарешті. Приємний жіночий голос оголошує про прибуття потягу… Провідник відчиняє двері, і ось він перед нами – усміхнений, щирий, готовий обійняти всіх і кожного. Саме таким повернувся додому наш герой і студент Інституту журналістики і масової комунікації – Іван Кушнерьов.
Усі як один кинулися в обійми хлопця. І понеслася… 
Купа питань, десятки фото і звичайно ж кілька подарунків від небайдужих людей на згадку. Не важливо що, головне – з любов’ю! Ми, як з «одного поля» професії, підготували для Вані відеозвернення, щоб він завжди пам’ятав, що «свої своїх ніколи не кидають!». Ну, а традиційні квіти – для посмішки, і кульки – щоб йому завжди було легко, як «П’ятачку» з «Вінні Пуха». 
Перебуваючи у колі дітей, молоді та дорослих, Ваня Кушнерьов зізнався, що йому не вистачає хлопців – «Я б краще був із ними та йшов до кінця», – говорить наш герой. 
А на питання журналістів про майбутнє, відповідає впевнено: «Мир буде! Головне – вірити!». 
Найстрашніше для Вані та його рідних позаду. Але попереду ще тяжкий і довготривалий процес реабілітації, оформлення інвалідності та статусу учасника АТО. Сподіваємося, що хоча б тут влада їх почує!!
А поки хлопець спілкується з друзями, його мама Ірина Іванівна свято мріє про швидке одужання сина. І дай Бог, щоб ця «нашумівша» подія не стала сюжетом одного дня. 
Коли перед людиною постає вибір між власним здоров’ям і життям друзів – всі коментарі зайві. А там, де вмикається камера – варто не лише говорити, а й пам’ятати!!
Головне, не падати духом! І, як сказав Слава Вакарчук – все буде добре! Тож, нехай це «добре» завжди оберігає нашого Ваню, а разом із ним – кожне любляче серце.

Ірина Ярко,
студентка магістратури
Інституту журналістики і масової комунікації
Фото: Максим Балагура