Минулої суботи вся країна відзначала восьмидесяті роковини пам’яті жертв Голодомору 32-33 років. Студенти Класичного приватного університету згадали страшні часи для українського народу у своїх творах-роздумах.

Голодомор 1932-1933 років в Україні – не лише найбільша катастрофа людства, а й незагоєна рана вітчизняної історії, ще одна „вічна проблема” української політичної й публіцистичної думки.
 Постає багато питань: як люди змогли це пережити, що вони відчували, як рятувалися. Ця страшна трагедія змінила багато людей, які зуміли вижити, які боролися до останнього.
Ніхто й не здогадувався, що в Україні, яка ще недавно годувала майже всю Європу, невинні люди будуть гинути мільйонами... від голоду.
Мною движають лише емоції та глибокий жаль... У школі багато розповідали та читали про Голодомор і завжди, коли згадую про цей жах, не можу спокійно реагувати. На очах виступають сльози. Гадаю, про голодомор повинен знати кожен і шанувати пам’ять загиблих, аби уникнути помилок прийдешнім поколінням.
Запалюючи свічку, кожен рік молюся про спокій... і вшановую пам’ять загиблих. Страшно уявити, що там були мої родичі прадіди. І я безперечно пишаюся їхнім незламним духом і силою яка їм допомогла вижити і цій страшній катастрофі.
Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть... це те, що залишає по собі слово голодомор. Це страшно, це боляче. Це страшний спогад, але не лише на ньому сьогодні ми робимо акцент. Головне – не допустити подібного ще раз!
Пам’ятаємо всіх загиблих – невинних жертв Сталінського терору, що так і не зустріли весну тридцять третього...

Наталія ТРОЯН, група КЗЩ-213
 

Їсти людей – жахливо, ні... жахлива сама тільки думка про це. До нудоти і мурашок по шкірі. Але під час Голодомору такі випадки були непоодинокими. І саме усвідомлення того, що хтось зважувався на цей крок через звичайне відчуття голоду. Це виходить за кордони звичайного людського розуміння, руйнує всі генетичні коди і архетипи на кшталт – виживає сильніший. Занурює у глибини чогось самого темного, тваринного, і ти розумієш: як раніше більше не буде. Не буде звичного: я не люблю гречку, чи ненавиджу підгорілі тістечка і навіть вегетаріанці перестають викликати минуле захоплення. Бо так, всі ми гурмани, коли святковий стіл ломиться від вишуканих страв. Всі ми підносимося у власних очах, коли маємо владу над собою чи ситуацією: та-а-а-к... не придбати ароматну курку-гриль, чи не перехопити щось у фаст-фуді, коли зголоднів, а повноцінно пообідати – це вчинок.
Але якими ми б були, якщо б змушені були парити шкіряні ремні на сніданок... перший за вісім днів? Якими б... якщо гнилі буряки стали нам за щастя? Ми не знайдемо на це відповідей, і це наше благо... неоціненне і неоцінене...   

Капітоліна Будняк, група КЗЩ-213
 

Голодомор 1932-1933 років – акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП та урядом СРСР, шляхом організацій штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР.
Наша пам’ять та совість вимагає від нас наприкінці осені щороку гучно дзвонити у дзвони пам’яті і скорботи в пам’ять тих мільйонів наших співвітчизників, які були безвинно закатовані голодом.
Кожен народ має свою сласну історію, історію, яку створили і вистраждали впродовж багатьох століть, але серед усіх сумних подій – Голодомор – одна з найбільш трагічних сторінок історії українського народу.
Рятуючись від голодної смерті тисячі селян покидали свої села і відправлялися в міста, але, нажаль не знаходили там підтримки і масово гинули, тому що в містах теж панував голод.
Те, що намагалися зробити з українським народом – геноцид, вбивство народу чи племені. Найголовнішою ознакою геноциду в Україні є свідоме створення умов життя, розрахованих на фізичне винищення селян.
Неможливо і недопустимо забути про ці страшні роки. Разом з тим, нам треба назавжди зберегти пам’ять про батьків, дідів, прадідів, всіх тих, хто пройшов через страшну катівню репресій і Голодомору.

Вікторія ФІЛІПОВА, група КЗЩ-213