Життя – театр, а люди в ньому актори. Проте, театр, як і актори буває зовсім різним. Щодня, так чи інакше, ми граємо певні ролі, відчуваємо, переживаємо, допускаємо помилки і пробачаємо помилки інших. До Класичного приватного університету "приїхав" незвичний театр – театр пригноблених, більш популярніший, як форум-театр. Ця зустріч відбулася у рамках проекту "ПОЛіС: поліція і спільнота", започаткованому Міжнародною організацією IREX. Акторами та сценаристами у виставі форум-театру були студенти Інституту журналістики і масової комунікації, студенти Інституту права ім. В. Сташиса, студенти Коледжу КПУ, заступники директорів з соціально-виховної роботи, викладачі та представники патрульної поліції.

Саме вони грали ролі людей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Під час підготовчого семінару група учасників та учасниць за допомогою ведучого – джокера – через ігри, вправи та сценки аналізувала проблеми насилля та створювала сценарій форум-вистави.Джокеркою цього форум-театру була тренерка з креативних методик від Інституту громадського розвитку "Ортега-і-Гасет" Надія Волкова. Під час процесу роботи над виставами учасники та учасниці глибше занурилися в актуальну соціальну проблему – проблему насилля.

Після перегляду вистави глядачі обговорювали проблему, яку актори показали на сцені. А джокерка у свою чергу після такого діалогу та аналізу пропонувала глядачам замінити на сцені актора/акторку та запропонувати власні стратегії поведінки того, як у показаних ситуаціях протидіяти системним проблемам.
Студенти, викладачі та поліція не просто пояснювали на словах, що можна зробити інакше, а виходили на сцену, замінювали одного з акторів та показували свою життєву стратегію для вирішення запропонованої проблеми. Таким чином, глядач форум-театру ставав глядачем-актором.

Цікавим є той факт, що в діалозі глядачів та акторів не буває помилок чи "хибних" інтервенцій, адже театр - це простір гри та творчості. Найпрекрасніше те, що у цьому театрі можна спробувати будь-яку стратегію, аби отримати досвід дії, проаналізувати власні спроби змінити ситуацію та спільно вирішити, яка поведінка чи стратегія може бути ефективною в реальному житті, а яка - ні. Так у форматі діалогу акторів та глядачів і народжувалася істина.
Гра непрофесійних акторів закінчилася неформальним спілкуванням зі смаколиками та чаєм. Кожна людина винесла з цієї зустрічі свій важливий урок. Головне навчитися не лише слухати, а й чути, не лише бачити, а й розуміти, не лише говорити, а й дослухатися, не лише давати поради іншим, а й самим вчитися в інших. 
І хоч життя – театр, ми самі вирішуємо на якій "сцені" та в якій компанії "грати" свою найважливішу роль.

Ірина Ярко