Та хіба опудало може бути народним депутатом? У нас може… Михайло Мельник «Гріх»

У жовтні на сцені театру одного актора «Крик» відбулася постанова моновистави «Гріх» за яку актор – режисер народний артист України і лауреат міжнародної премії        ім. Л. Курбаса – Михайло Мельник отримав вищу національну нагороду – премію імені Тараса Шевченка. Студентам та викладачам Інституту журналістики і масової комунікації пощастило на неї потрапити. 

Спочатку ми погуляли набережною Дніпропетровська, але потім захоплені красою цього чудового міста побігли займати чергу, щоб сісти у першому ряді. Зала зі сценою невеликі. Специфікою цього театру є те, що люди сідають за принципом «куди встиг – туди сів», але вдача цього дня була на нашій стороні, тому ми потрапили до першого ряду.У залі як і завжди був аншлаг, люди сиділи навіть на сходинках, але це не завадило їм насолоджуватись переглядом.
Треба приділити увагу й інтер’єру: у залі переважали похмурі тони, важливу роль відігравало специфічне освітлення, яке зосередило всю увагу на самій сцені. На ній були незвичні декорації – сокира, калина, колодязь, велика кількість сміття і передвиборних агітаційних брошурок. З’явився актор, глядачі завмерли і на кілька годин занурилися до світу духовних страждань героя. Глядачі, затамувавши подих, спостерігали за персонажем, до якого була прикута уся увага.
У виставі автор розповідав нам історію життя чоловіка, на чию долю випало багато труднощів. «Я біжу від війни, я боюся її!» – казав герой. Ми це дійсно побачили, і вже не сприймали Михайла Мельника як актора, для нас він став повноцінним образом який він втілював і хотів донести. Його монологи з опудалом надають певну комічність виставі, яка стоїть на межі з психічною нестабільністю.
У виставі були моменти, які розповідали про життя героя до війни, про його дружину, дітей, матір і злидні. Інколи ми чули голос матері, який звертався до свого Андрійка. Коли глядачі вже були доведені до межі і розчулені, останньою краплею став гай і смерть матері – найбільший гріх головного героя.
Закінчилась вистава, оголосили актора, але найбільше ми здивувалися, коли сказали, що голос матері також Михайла Мельника. Зал ридав, актор вийшов побалакати з нами і вивести з-під цього враження. Він довго жартував, казав як нас любить, дізнавався звідки ми приїхали і наші враження після його вистави. Після перегляду цієї постанови усі побігли дзвонити своїм рідним і казати як вони їм дорогі і що вони їх люблять. Актор пішов зі сцени, а ми ще довго заспокоювалися і приходили до тями, після вражаючої вистави.
Безперечно Михайло Мельник талановитий актор і майстер своєї справи, але він підняв на поверхню багато гострих питань з політики і соціальної нестабільності людини, тому у глядача поруч з приємними спогадами залишились і гіркі. Не можна однозначно сказати подобається чи ні, тут постає питання смаку, головне, що вистава нікого не залишила байдужим.
Про неї будуть ще довго говорити і критики і фанати, і це буде надавати ще більшої популярності цьому незвичному театру і актору, який не тільки зіграв роль, а й віддав шматочок свого серця кожному зачарованому глядачу.