Час іде, епохи змінюються, а небо як було блакитним, так блакитним і лишилося, люди як писали про вічне, так і пишуть. Кожен у своєму зі своїм, але ж з яким…
Ви щось чули про непрямих нащадків Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Симоненка та інших відомих поетів і поетес? Ні? То давайте знайомитися! Та спершу, ласкаво просимо до Академічного ліцею, де за круглим столом зібралися учні навчальних закладів Жовтневого району м. Запоріжжя. Саме про цих дітей і піде мова. Дітей талановитих і чуттєвих, дітей ніжних і проникливих, дітей щирих і відкритих – тих самих дітей, які ліричним словом вміють торкатися найпотаємніших струн душі, а таке навіть не кожному дорослому під силу.

То, що ж ховається за лаштунками клубу юних поетів Жовтневого району «Сила слова»? Любов до рядків і невичерпне бажання творити. 
Загалом зустріч була присвячена до Дня Соборності України – рядки про рідну землю, історичні подвиги нашого народу, братерську любов і те, про що неможливо говорити без сліз – війну. А війна очима дітей жорстока і несправедлива до тих, хто палко любить життя. Однією патріотичною тематикою зустріч не обмежилася. На те вони й поети, щоб творити і нести слово в народ. 
Як говорять, краще один раз побачити, ніж сто разів почути – у цьому випадку навпаки, краще почути з яким болем і трепетом діти читають свої вірші. Усі такі різні і однакові водночас.

Душа поета – дивне явище, яке не піддається оцінці, бо оцінювати неможливо. Ми ж не можемо обрати, що для нас важливіше – душа чи серце. Так і тут. Як можна обирати між 12-річним хлопчиком у тілі якого живе дорослий чоловік і дівчинкою, яка у традиційному українському костюмі так захоплююче розповідає про свій віночок, що на якусь хвилину шкодуєш про те, що не прихопила з собою подібне квітчасте диво. Або ж, як обрати між інтимною лірикою, що «чіпляє за живе» і «гарячими» словами, які кожною літерою «кричать» про величезне бажання здобути мирне небо. 
Ці діти – творіння Боже. Мабуть, коли Господь відправляв їх на цю Землю, вдихнув у них талант, що не піддається поясненню. І тепер ці діти повертають Йому належне за допомогою своїх віршів. 
Представники Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету  мали можливість стати першими гостями цього заходу. Тож, щиро дякуємо методисту РМП ІАМЦ Олені Борисівні Ухнарь та голові засідання клубу юних поетів, талановитій дівчинці Валерії Заїці за запрошення.

Щира подяка щирим юним поетам і поеткам за особливі емоції, відчуття і теплі вірші. Від деяких із них «по шкірі бігали мурашки», від деяких завмирало серце, від деяких очам хотілося пустити сльозу, а тілу встати і обійняти юного автора чи авторку проникливих рядків.
Нам, дорослим дійсно є чим пишатися. Поки в Україні є такі талановиті діти, доти ми можемо бути спокійними за майбутнє нашої держави.
Хтось подумає і скаже – «цих поетів зараз стільки розвелося…». А ви спробуйте не говорити, а послухати. Хоча б раз прислухатися до тих, чия душа вміє говорити мовою лірики.
Вічного вам натхнення і приємної музи, наші юні таланти! А дорослим радимо прислухатися до голосу дитячого серця, що говорить мовою любові і добра. Творіть, і вас почують!!
Автор: Ірина Ярко,
Фото: Ю.А. Дроздов